Глава 2. Новий викладач

До початку занять залишалося ще хвилин десять, але коридори університету вже нагадували мурашник і гули голосами студентів. Опинившись біля потрібного кабінету, Даша зайшла всередину. Перша лекція була розрахована на весь п’ятий курс факультету економіки та менеджменту. Тому місцем для її проведення обрали великий кабінет з вертикальними рядами сидінь, що нагадували амфітеатр. Даша одразу помітила на другому ряді біля вікна Вероніку в джинсовій сукні і з посмішкою рушила до подруги.

— Привіт, — Даша опустила сумку на сидіння біля дівчини і стягнула свій чорний жакет, залишаючись у джинсах і рожевій приталеній сорочці на ґудзиках.

— Привіт, — позіхнула Вероніка. — Хто придумав заняття з восьмої ранку?

— Ми ж вчора не дуже пізно з клубу пішли, — Даша сіла біля подруги і з посмішкою зустріла її невдоволений погляд. — Не виспалася?

— Кирило не давав спати, — Вероніка опустила очі, а її щоки спалахнули легким рум’янцем. — Він так дітей хоче. Постійно просить малюка.

— Ви вже пів року одружені. Не дивно, що Кирилу хочеться дітей.

— Мені теж хочеться. Але спочатку диплом, — Вероніка знову позіхнула. — Як думаєш, той новий викладач основ підприємницької діяльності суворий?

— Скоро дізнаємось, — Даша кинула погляд на двері кабінету. — Оу, а чого це Ліля сьогодні при повному параді? Свято якесь?

Вероніка теж повернула голову до дверей, зупинивши погляд на високій симпатичній дівчині з довгим русявим волоссям. Коротка блакитна сукня бездоганно підкреслювала фігуру Лілі та виглядала ще спокусливішою завдяки блискавці на передній частині, яка дозволяла розстібнути вбрання по всій довжині. Карі очі Лілі зупинилися на порожньому першому ряді біля Вероніки та Даші. Дівчина граційною ходою підійшла до обраного місця, привертаючи захоплені погляди чоловічої половини студентів і сіла, закинувши ногу на ногу.

— Привіт, Лілю! — звернулася до неї Вероніка. — Ти ряди не поплутала? Зазвичай позаду з Леською та хлопцями сидиш.

— Сьогодні Леська може забирати всіх хлопців собі. А я сидітиму тут, — Ліля розвернулася до дівчат і хитро посміхнулася. — Привіт!

— Ти ж наче казала, що перші ряди лише для заучок, — нагадала їй Даша.

— Казала, — кивнула Ліля. — Але сьогодні інша ситуація. Мушу справити враження на нашого нового викладача. Там такий екземпляр!

— Ти його бачила? — світло-карі очі Вероніки спалахнули цікавістю. — Коли?

— Вчора, — примружилася Ліля. — Леська показала, коли ми додому йшли. Стояв біля машини і розмовляв з ректором. Дівчата! Я мало не зомліла.

— Йому справді лише тридцять? — поцікавилася Даша.

— Тридцять два. Перевірена інформація від Леськи.

— Старші викладачі добріші, — зауважила Вероніка. — Цей може бути суворим.

— До вас заучок може й так, — Ліля трохи розстебнула блискавку на передній частині своєї сукні, щоб було краще видно груди. — А особисто я його іншим підкорювати планую!

— То от чому ти сьогодні з бойовим мейком? — Вероніка посміхнулася, опустивши погляд на губи Лілі, нафарбовані темно-червоною помадою.

— А може у нього дівчина є, — припустила Даша. — Чи дружина навіть.

— Дружини немає, — Ліля незворушно розправила по плечах своє розпущене русяве волосся. — Леська знає. А щодо дівчини… То ж не трамвай! Посунемо!

Ліля відвернулася від дівчат і витягнула з сумочки дзеркальце, поправляючи макіяж. Даша перевела погляд на Вероніку і з посмішкою промовила:

— Кирило не зрадіє, що у тебе молодий гарний викладач. Нервувати буде.

— А зараз нервувати буде хтось інший, — Вероніка знову поглянула на двері.

Даша простежила за її поглядом і побачила симпатичного темноволосого хлопця в синіх джинсах та спортивній темно-зеленій сорочці. Його темні очі обвели поглядом кабінет, затрималися на постаті Лілі та блиснули грайливим вогником. Серцебиття Даші прискорилося, коли хлопець рушив у їхній бік.

— Дихай, Дашунь, — з посмішкою прошепотіла Вероніка, нахилившись до вуха подруги. — Бо ще знепритомнієш від свого Тараса.

Хлопець швидко наблизився до дівчат, проте його погляд був прикутий лише до обличчя Лілі. А точніше до її спокусливих форм, які було добре видно завдяки розстебнутій блискавці на передній частині сукні. Тарас з посмішкою кивнув Лілі та рушив на верхні ряди, не звернувши жодної уваги на Дашу та Вероніку.

— Навіть не глянув, — тихо зітхнула Даша. — Ніко, от що зі мною не так?

— О, почалося! — Вероніка демонстративно закотила очі.

— На мене хлопці навіть не дивляться. І Тарас не помічає зовсім.

— І добре, що не помічає! Не потрібен тобі цей Тарас. Так, він красунчик, але… Треба, щоб і всередині щось було. А Тарас дівчат міняє частіше за шкарпетки.

— Твій Кирило теж не жив монахом до зустрічі з тобою, — буркнула Даша.

— Знаю, — з посмішкою кивнула Вероніка. — Але у нас з Кирилом був особливий контакт. Іскорка, розумієш? З першої зустрічі. Це важко пояснити словами. Можна лише відчути. Не думаю, що у вас з Тарасом є ця іскорка.