7.

Наступного місяця, як би я цього не хотіла і була проти, моїй матері все одно вдалося організувати хрестини.

Нечасто мені доводилося бувати на таких заходах, але, здається, все минуло досить успішно. Таємна церемонія, на якій, слава Богу, була тільки сім'я, фотосесія, а тепер розпал шикарних веселощів у дорогому і пафосному ресторані.

Хресною стала моя Машка, нехай навіть ніхто з моєї родини не зрадів, адже моя подруга була з простої сім'ї, а не потрібна людина для справи, а хрещеним — друг Кирила — Філіп.

Дивна комбінація, адже якщо так подивитись, то Воронцов теж не вибирав на цю роль когось потрібного.

З Філом у них своя історія, він і так допоможе в будь-якому питанні, а заручатися треба з кимось, хто буде вигіднішим. Але чоловік навіть не слухав поради моїх батьків, навпаки, мені здалося, що його дратує кожне слово, що походить від них.

Дивлячись на це, можна подумати, що кохання якесь одностороннє. Невзаємне. Навіть радісно, що вони так намагаються, але нічого не виходить.

Щодо мене, то мама вдає, ніби нічого в нас не сталося, а батько… він просто мене ігнорує, як порожнє місце. Коротше, у наших стосунках мало що змінилося.

— Скільки людей, Господи. Невже дитині не байдуже? — шепоче мені у вухо Машка, коли ми спостерігаємо, як у великій залі ресторану люди веселяться та танцюють. Дурдом.

— Я намагалася… — знизую плечима. — Нічого не вийшло. Тут навіть мер присутній, хоча за виразом його обличчя особливо не скажеш, що він цьому радий.

— Так, я теж помітила.

Людей і справді багато. Мені навіть незатишно якось від цього, але що б я не говорила — всім було начхати. Залишається тільки сподіватися, що ще трохи — і мені можна буде змитися під приводом того, що малюк втомився і йому потрібна тиша.

— Добре, що твоя мати їх до церкви не запросила. Мене і так дратували ці фотографи.

— Не тебе одну, — сумно усміхаюся. — Філ теж шкодував, що взагалі погодився.

Дивлюся на хрещеного батька Ромки, розуміючи, що це ще одна людина, яку я, мабуть, ніколи не зрозумію.

— Так, бідолаха. Адже він у Бога не вірить, а тут таке випробування, — хихикає Маша, викликаючи й на моєму обличчі усмішку. — Цілу годину мені розповідав, що на місці тієї церкви був раніше морг і як це епічно. На кожне моє слово припадало його десять. Так утомливо.

Не можу стримати сміху. Філіп у своєму репертуарі.

— Все одно виконав те, що від нього вимагалося.

— Знаєш, якщо Воронцов такий самий зануда, як цей, то мені тебе щиро шкода, — подруга плескає мене по плечу, співчуваючи.

Хочу сказати, що Кирило зовсім не такий, як біля нас виростає його друг, лукаво усміхаючись. Сподіваюся, він не чув?

— Про що шепочетесь? — цікавиться Філіп, безцеремонно щипаючи виноградину на таці з фруктами.

— Та так… просто пліткуємо, — Маша натягнуто усміхається, задкуючи назад. — Гаразд, піду… перевірю, як там Ромка з нянею. Побачимося.

Зрадниця. Ромка чудово проводить час, гуляючи з Ольгою Петрівною територією комплексу. Я його погодувала і, можливо, залишилася б із ним, сьогодні няня була не потрібна, але мама сказала, що мені терміново треба повернутися до зали та провести час із гостями. Адже це так важливо.

— Веселишся, Аню? — Філ простягає мені келих шампанського, але я заперечливо хитаю головою.

— Мені не можна пити, я годую.

— Точно. Вибач, не знав.

Звідки тобі знати, тобі тільки сам процес, судячи з усього, і подобається, а що буває через дев'ять місяців після — хвилює мало.

За весь час, що ми бачилися, особливо балакучим Філіпа назвати було важко. Вони з Кирилом недарма дружать, щось спільне у них все ж таки є, просто я закохана дурепа і недоліків у чоловіка не бачила.

— Тепер ми практично родичі, хіба ні? — уважні блакитні очі ніби впиваються в мене, на що хочеться зіщулитися, як на морозі. — Ти не дуже рада цьому.

— Мені начхати. Моєї думки тут ніхто не питав, — може, і грубо, зате чесно.

— Ну, це ж традиція, чи як там? Я намагався слухати, що говорили в церкві, але це було настільки нудно, що загубив нитку історій.

І ця людина стане духовним наставником мого сина? Боюся уявити, якою дорогою він його наставить.

— Не особливо ти вірянин, так? — хмикаю, відвернувшись.

Раптом він зрозуміє, що розмовляти з ним немає бажання і знайде заняття цікавіше?

— Люди самі вигадують у що вірити, Аню, — пихато відповідає Філ, а я стримую себе, щоб у черговий раз не закотити очі. — Може, і є якісь вищі сили, сперечатися не стану, але чомусь певен, що людина сама несе відповідальність за все, що з нею відбувається.

Він на щось натякає? Впевнена,  Філ у курсі, як я сама відповідаю за дії інших людей. Може, час йому пояснити, що не завжди все залежить від нас? Може, є обставини?

— Не сперечатимусь, — ковтаю образу, конкретно закипаючи.

У розмові з ним я постійно гублюся. Хочу піти та сховатись десь, щоб ні з ким більше не розмовляти, але Філіп здаватися не збирається. Він навмисне стає навпроти мене, простягаючи руку.