2.

Я дуже добре пам'ятаю день свого весілля, ніби він був учора. Найкраща сукня, найкращий ресторан, прекрасний наречений, багато гарних квітів із казки. І це була казка, моя особиста фантазія, яка здійснилася.

Пам'ятаю, коли мені сказали, що виходжу заміж за Кирила Воронцова, я цілий день провела в саду, катаючись на гойдалках, уявляючи, яке дивовижне життя ми проживемо. Не знаю, може, справа була в тому, що я надто романтична натура, або в тому, що наївна, але суть одна — хотіла цього весілля так сильно, що, зовсім не дивлячись, підписувала все, що підсовував мені батько.

Ось тут моя помилка. Визнаю. Але, що стосується решти — я ні в чому не винна. Як і у своєму рішенні розлучитися.

— Боже, яка ж ти, Аню, безмозка. Як я Воронцову в очі дивитимуся? — обурюється батько, ходячи кімнатою. — Ти подумала про наслідки? Подумала про те, що люди скажуть, що буде з нами?

— Можеш не дивитися йому в очі, він зі мною розлучається, а не з тобою, — схрещую руки на грудях, ніби захищаючись. — І мені зовсім начхати, що скажуть люди. Це моє життя.

— Твоє життя? — з кожною секундою шкіра на обличчі тата стає все яскравішою. — Що тобі не подобається? Ти живеш у гарному будинку з чоловіком, за якого будь-яка дівчина вийшла б.

О так. Охочих і справді багато, а він добра душа, всіх намагається втішити, чим може.

— Чудово, отже, проблем надалі у нього не буде. Нехай зі мною розлучиться й одружиться хоч зі всіма одразу. Я тільки побажаю йому удачі.

Лукавлю. Звісно, мені буде боляче, якщо Кирило знайде собі іншу дружину, але це вже зовсім інша історія.

— Аню… — грізно починає батько, — не випробовуй моє терпіння. Зараз же бери дитину та повертайся додому! Тема закрита.

Не знаю, звідки в мені береться сміливість, раніше я ніколи йому не суперечила, хоча дуже хотілося, але повертатися не планую. Стоятиму на своєму.

— Тату, я все вирішила. До Кирила не повернуся, якщо ти не станеш на мій бік, я піду будь-куди, але тільки не до нього.

— Рішуча ти в нас яка, — тато розмахує руками. — А як ти збираєшся жити будь-де? На що? Думаєш, я тебе утримуватиму?

Мовчу. Я просто шокована і від його слів, і від тієї перспективи, яку він малює. Може, я й вихована покладатися тільки на чоловіків, але, сподіваюся, якось впораюсь. Під мостом не житиму.

— Отже так. Побула у гостях? А тепер збирайся та їдь додому. До чоловіка.

— Германе...

Мама стоїть біля вікна з Ромкою на руках і переводить погляд із мене на батька.

— Що — Германе? — обурено перепитує.

Йому зовсім начхати, що тут дитина, він у виразах не стримується.

— Вона не тільки його дружина, але також наша донька, — притискаючи до себе Рому, мама виглядає такою схвильованою. — Ти не можеш вигнати Аню на вулицю, про що ти взагалі говориш?

Я не очікувала, що вона так одразу за мене заступиться, тепло вдячності огортає серце.

— Лідо, ти чуєш, що вона верзе? — питає батько, нервово скуйовдивши собі волосся. — Воронцов нас по стінці розмаже, ми у нього в кишені. Я обіцяв йому слухняну дружину, а не цю істеричку!

Боже… почуваюся товаром. Захотіли — продали, захотіли — купили. Страшний сон якийсь. Невже це моє життя? Невже в наш час хтось ще такою нісенітницею страждає?

— Можеш називати мене як хочеш, але жити з Воронцовим я не буду!

— Ще як будеш, — тато дістає телефон із кишені. Поки я тут намагаюся щось довести, він уже телефонує куди треба.

Я не винесу ще однієї розмови з Кирилом, де він диктуватиме мені умови.

— Тату, будь ласка, — підлітаю до нього, ледве стримуючи сльози. — Він зраджує мене, це неправильний шлюб. Я не можу з цим миритись. Мені боляче, ти розумієш?

Перед очима знову та сцена у Кирила в кабінеті. Гарна і яскрава дівчина сидить на його столі, у панчохах і білизні, а мій чоловік, відкинувшись на спинку крісла, хтиво пожирає її очима. Процесу я не бачила, але те, як вона розкуто почувалась у такій позі, говорить багато про що. А він, замість того, щоб хоч якось виправдатися, повівся як остання свиня.

— Це сімейне життя, Аню, — спокійно відповідає тато, ніби я йому сказала, що Кирило розкидає шкарпетки по хаті, а не зраджує. — Ніхто не казав, що буде легко. Звикай. Може, проблема в тобі? Може, ти його не задовольняєш?

І я вибухаю. То це моя проблема? Я намагалася як могла, але чоловік віддав перевагу іншим. Може, в мене немає такого досвіду, як у тієї красуні в панчохах, але я готова була бути гарною дружиною у всьому.

Стає так прикро за себе, а головне — бридко, наш шлюб далеко не фіктивний, і після всіх цих пригод він приходитиме і лягатиме в моє ліжко. Навіть продовжуватиме свій рід, тому що на одній дитині точно не зупиниться. А я все мушу терпіти, бо так захотіли інші люди? Звикнути?

— Тоді знаєш що?! — в емоціях кричу я. — Пропоную прийняти за дочку якусь дівчину і знову спробувати стати сутенером, бо я більше…

Договорити не встигаю, адже мою щоку обпалює різкий удар. Тіло від несподіванки та болю здригається, і моє тіло відкидає хвилею назад. Неусвідомлено прикладаю холодну долоню до щоки, відчуваючи, як вона пульсує.