8

В такій кепській ситуації радувало тільки одне, що брат і сестра наразі знаходяться в школі та не побачать всю ту чортівню, яка твориться з їхнім рідним будинком. Адже навіть мені, дорослій людині, було важко сприймати той факт, що хтось нишпорив по місцю, яке я вважала затишним та рідним, що вже говорити про дітей, в яких психіка ще не до кінця сформована, а емоції можуть взяти гору в будь-яку секунду та тільки погіршити й так гівняну обстановку навколо.

- Ви як? Все добре? - Я навіть не помітила, коли приїхав батько, бо споглядала за поліцією, яка снувала туди-сюди й не зрозуміло що шукала. Сліди? Можливо залишені предмети грабіжника? Чи грабіжників? Скільки їх було та якою була мета цього проникнення? Невже банальне пограбування?

- Любий, дім... обікрали... просто жахіття, - виявляється, що до цього моменту Марго ще трималася молодцем, адже як тільки батько з'явився на горизонті, то вона відразу розкисла й кинулася до нього в обійми, ніби це єдине безпечне місце на цьому світі.

- Все буде добре, все буде добре, - тато обійняв свою нову дружину та почав її гладити по голові, як то маленьку дитину, яка перелякалася через те, ніби їй здалося, що у неї під ліжком сидить монстр, який бажає її скуштувати, - Уляно, сонце, донечко, ти як? Все нормально?

І при цьому потягнувся іншою рукою до мене, щоб певно створити таке собі невеличке енергетичне коло, де ми будемо всі дружно обійматися й плакатися одне одному, що ми такі бідні та нещасні, за що нам випала така біда на наші долі.

- Все просто шикарно, - я відмахнулася від його спроби пригорнути мене до себе та Марго, а для більшого ефекту ще й ступила крок назад, щоб не відчувати на собі руки цієї людини, яка продала мене звіру, а тепер вдає з себе люблячого й турботливого татуся, - краще піди дізнайся, коли можна буде вже зайти в будинок, а то ці полісмени ще довго можуть бігати навколо дому. 

Я не збиралася вдавати, що все між нами добре, бо доброго нічого не було після такого огидного вчинку батька. Мені тепер його навіть батьком важко було називати, бо чоловіки, які називають себе батьками, не можуть продати свою рідну дитину, свою кровинку у рабство задля порятунку своєї гнилої шкірки. Вони навпаки самі себе підставлять під удар, але вбережуть своє чадо від проблем.

Не знаю, що саме спрацювало, чи то мій тон, яким я вимовила до цієї людини, чи то у батька прокинулося почуття провини за свою нікчемну справу щодо мене, але він покинув Марго та пішов до полісмена, який виглядав головним серед всіх цих людей у формі. А ще через якихось десятих хвилин ми нарешті змогли ввійти у наш власний будинок.

- Офіцер, з яким я спілкувався, наказав відразу нам перевірити всі найцінніші наші речі, щоб усвідомити на що саме були націлені грабіжники, - промовив батько перед тим, як ми мали розійтися кожен по своїй кімнаті й виявити втрати. Це і так було очевидно, якщо грабіжники залізли в будинок, але батько любитель тримати все у своїх руках, тому навіть тут нагадав, хто цар та Бог даного будинку. - Через двадцять хвилин зустрічаємося на цьому місці й ділимося знахідками... чи точніше можливою відсутністю певних особистих речей.

Прямо пошук скарбів серед безлюдного острова, ніяк інакше. Цікаво, яку батько роль відіграв би в цьому сюжеті? Одноокого пірата, який намагається всім показати свою значущість серед золотошукачів, чи мавпи, яка бігає туди-сюди по палубі й намагається упхнути свою червону п'яту точку в кожну пробоїну?

Та всі мої веселощі закінчилися рівно через двадцять хвилин, коли ми втрьох зібралися обговорити наші пошуки зниклого...

- Як не дивно, але все на місці, - взяв наш головнокомандувач слово, - всі гроші, важливі документи, цінні папери... Все хоч лежить і не на своїх місцях, але воно ніби все є. 

- У мене те саме, - після тата взяла слово Марго, яка вже виглядала не такою переляканою, якою була до цих пошуків, - всі мої прикраси, дитячі ноутбуки, техніка... Нічого не зникло. Як таке може бути? Хіба це реально, любий?

- Кохана, я не знаю, я не знаю, варто професіоналам довірити цю справу, - а після погляд батька переметнувся до мене й зосередився на моєму силуеті, - а що у тебе зникло, Уляно? Є щось, чого ти не змогла знайти? Можливо якісь особисті речі?

- Ні, все є, я все перевірила й нічого не зникло, ні одної речі не пропало, - я пару хвилин репетирувала цю фразу, щоб вона звучала впевнено й ніхто не міг нічого запідозрити у моїх словах. І я надіюся, що у мене вийшло переконати тата й Марго в тому, що все добре й мої речі на місці, бо всередині все кипіло від страху, люті, нерозуміння ситуації...

У моїй кімнаті й справді все залишилося на місці. Так, був деякий безлад, видно було, що кімнату підняли догори дном, але всі речі та важливі документи були на місці. Все, крім одного... Все, крім однієї маленької, бісової чортівні... Не було кільця, яке подарував мені Аарон Девіс...

***

- Як у вас справи в школі? Все добре? Гарні оцінки сьогодні отримали? - Поставив батько запитання дітям, коли вони повернулися зі школи й ми сіли обідати за один величезний стіл, як то деколи бувало в наших традиціях. Після того, як ми втрьох усвідомили, що все ніби залишилося на місцях, дійшли до висновку, що малим краще нічого не повідомляти та не псувати дитячу психіку. Півтори години часу ніби в одне місце вжалені й ми повернули стан справ та речей до того вигляду, який він був до проникнення мерзотників у дім. Дитинство це певно найкращий та найбезтурботніший період у кожної людини в цьому житті, тому я згодилася всіма руками та ногами за план батька, щоб нічого не говорити дітям. Все ж таки деколи й він може бути людиною, не все адекватне згнило в тому болоті влади та грошей, якими так пишався татко.

- Добре, все класно...

- Я отримала п'ятірку...

- А я четвірку, але вірш був заважкий...

- А Аріна підійшла до вчительки та...

- Марат бігав за Ніком й обидва беркицьнулися...