6

Бажання покидати власну кімнату взагалі не було. Я усвідомлюю, що на першому поверсі вже зібралися гості, прийшли люди, щоб привітати мене з доволі таки важливою датою у моєму житті, а у мене ні натхнення, ні бажання, ні хоч якогось настрою бачити когось, а тим паче усміхатися на всі вітання та подарунки, які мені будуть дарувати від чистого серця. Ну я надіюся, що від чистого серця, бо зараз кручу цей перстень в руці й розумію, що, наприклад, ось цей презент не являється тією річчю, яка має мене порадувати чи принести насолоду, ні. Це кільце більше вказує на те, що я тепер пов'язана домовленістю та тенетами з іншою людиною не тільки на словах, а і на ділі. Це всього лише питання часу, коли Девіс сам особисто натягне мені цю обручку на палець та гордо заявить, що я офіційно його власність. Його річ, яку він позначив ще однією річчю, яку я думаю він вважає більш цінною, ніж мене...

- Уляно! - Чорт, якого біса так волати то? Невже не можна адекватно промовити? Все ж таки я зібралася зі всіма силами, які ще не покинули мене після надзвичайно "приємного" подарунку від чоловіка, і пішла привітатися з гостями, які вже доволі голосно гомоніли на першому поверсі нашого будинку.

- Я за неї! - Грізно випалюю у відповідь, бо бачу, що персоною, яка мене зупинила, є батько, який чи то за мною шпигував, чи то так доля зійшлася, але як тільки я вийшла зі своєї кімнати, так він і застав мене зненацька своїм вигуком. Я то не особливо поспішала, бо передбачала, що Девіс міг десь бродити по будинку, але нарвалася на іншого мерзотника, якого б рада була також не бачити. Після того, як батько ледве не продав мене(хоча це і так можна назвати) у мене для нього не було гарних слів та добрих думок. Я сподівалася, що з часом можливо зможу заспокоїтися, все ж таки він мій батько, і доведеться з ним якось примирятися, але наразі було тільки одне бажання - послати його далеко та якомога надовго.

- Чому Девіс поїхав? - Ага, ось воно що, ось чому татусь так шукав мене, так сильно переймався за настрій свого майбутнього зятя? Певно йому було абсолютно начхати на його рідну дочку, що з неї можна взяти? Але от такого дорогого родича(і тут як хочете сприймати, бо він для батька тепер напевно в усіх планах дорогий) не можна втрачати, адже такі перспективи на горизонті вимальовуються... Знаючи свого батька, я можу з впевненістю сказати, що він вже вимальовував в голові плани того, як з цієї ситуації витягнути для себе плюси, і дуже жирні плюси. Плювати навіть на те, що його дочка тепер буде по ночах вмиватися гіркими сльозами та рвати волосся на голові, головне ціль, а методи досягнення цієї цілі це вже другорядне питання.

- Я звідки знаю? Адже це твій малюк, чому ж ти не встежив за ним? - Я нариваюся, провокую тата на емоції, які він не зможе стримати, бо любить, коли йому підпорядковуються та не ставлять під сумнів його авторитет. Але що він очікує від мене? Що я буду доповідати тепер кожні п'ять хвилин, де той бісовий Девіс лазить? Поїхав звідси? Ну й супер! Є шанс відчути справжнє свято, а не лайно на паличці. Повинна ж я перед смертю надихатися? Має ж бути й в мене шанс на останнє бажання?

- Уляно, я не буду реагувати на ці слова, я можу усвідомити твої емоції наразі... - Не даю договорити родичу, бо такі його слова взагалі зривають дах, який і так до того доволі сильно протікав, а зараз там взагалі почнеться обвал і буде потужний завал.

- Можеш? Справді? Так можливо давай я виберу тобі наречену й ти проведеш з нею все життя разом? Чому ж це ти собі дозволяєш такі вільності, як вибирати другу половинку? А Марго не образиться, трішки певно доведеться посунутися та зібрати свої речі для переїзду в інший дім, але нічого, головне ж досягнути цілі будь-якими способами, так, татусю? - Марго це моя мачуха, з якою у мене не погані відносини, але звичайно ж не такі, як у мене були з моєю рідною матір'ю. Колись...

- Вибач, дочко, вибач, я знаю, що це моя винна, але я не міг вчинити по-іншому. Я не міг поставити під загрозу всю нашу родину. Надіюся, ти зможеш мені колись пробачити...

І просто проходить повз мене й прямує до свого кабінету. Просто не очікує нічого з мого боку, а ховається там, де його ніхто не зможе знайти, якщо особливо шукати не буде. Я б теж не проти скористатися такою функцією й зробити так, щоб про моє існування забули назавжди, особливо Аарон Девіс, але судячи з реакції батька, то цей чоловік дістане мене навіть з-під землі. Якщо йому так припала до душі ідея поєднати наші долі разом, то він має щось на меті. Такі люди не роблять просто так якихось вчинків зі свого боку. Такі як Девіс завжди переслідують якусь мету, і мені навіть важко уявити, що це може бути. Дружина-коханка? Жінка прислуга? Дівчинка заради розваг? В голові десятки варіантів, і кожен з них не несе в собі нічого приємного. Для мене звичайно, адже для Аарона розлоге поле можливостей, якими він неодмінно скористається...

Певне не варто було очікувати після таких надзвичайно "приємних" сюрпризів з боку мого батька та особисто Аарона Девіса, що день народження пройде безтурботно і весело для мене. І не тільки для мене, як я встигла зауважити, поки оглядала всіх присутніх на цьому святі. Декілька персон так само як і я почували себе явно не у своїй тарілці, і це було видно по їхній поведінці.

Діна ходила по будинку як зачарована після того, як Девіс застав нас зненацька,  і таке враження, що поява мужика її збентежила не менше від мене, а то навіть і більше, якщо врахувати її зовнішній вигляд. Я не думаю, що я буяла красою й радістю в цей день, але подруга так натужно посміхалася й вдавала, що все добре, що будь-хто зміг би її розкусити на раз-два. На щастя дівчини вона не була в такому епіцентрі уваги, в якому була я, тому її дивний стан зауважила тільки я. Якщо вона тільки від одного вигляду Девіса так змарніла, то варто було задуматися в якому страху він тримав її та всю її родину.

Можна було б очікувати, що Ріта стане головним спонсором настрою даної урочистості, бо вона аж надто сильно любила перебувати на головних ролях де б то не було, але навіть це шило не виявляло притаманної їй активності та завзятості. І тут теж була причина, і доволі таки вагома причина. Напевно та аварія все ж таки добряче повпливала на неї, навіть попри те, що при Девісі вона поводилася так, ніби все чудово й нічого такого страшного не трапилося. Я чула про постравматичний шок, і мені здається, що саме це я сьогодні побачила у виконанні Ріти.