1

- Я дуже сильно перепрошую, - спочатку чую стукіт у двері, а потім позаду лунає голос мого батька, в цю секунду дві жіночки, одна з яких робила мені макіяж, а інша - зачіску, зупиняються як по команді та переводять погляд на свого сьогоднішнього боса, - доню, можна тебе на секундочку?

- Щось сталося? - Я, м'яко кажучи, виглядаю так собі в дану мить, одне око підведене, а інше ще ні, волосся взагалі розтріпане в різні сторони, я наразі більше схожа на королеву вокзалу, ніж на дівчинку, у якої сьогодні день народження. Повноліття. Тому немає особливо бажання в такому "шикарному" вигляді навіть появлятися перед батьком, не дай Боже тим паче засвітитися перед прислугою та налякати їх своїм різким подорослішанням. Вони ж то знають мене, як юну та симпатичну Улю, а виповзе до них страхітливе Улисько.

- Ні, просто ти мені потрібна на хвилиночку, ще раз перепрошую, що відвертаю від справ, - при цьому дарує жіночкам таку усмішку, що вони вже точно грають за його команду, тому мені нічого іншого не залишається, як покинути місце краси та відправитися з батьком, якому щось сильно припекло.

Тато хоч і при представницях краси повідомив, що ніби то нічого страшного не сталося, але веде мене у свій кабінет, який знаходиться на другому поверсі нашого будинку. І це може означати тільки одне - явно щось вартісне батько хоче мені повідомити. Якби там була якась дурничка, то він би так сильне не шифрувався від інших родичів. А рідних у мене було чимало, навіть в цьому домі. Крім батька, з яким ви знайомі, у мене ще є мачуха та брат з сестрою, тому навіть у такому величезному будинку можна було наткнутися одне на одного. Як я зрозуміла, то татові цього наразі явно не хотілося, він мав серйозну розмову до мене. Тільки от логічне питання виникає - чому так?

- Доню, ти вибач, що я відриваю тебе від цих всіх переображень, але я хотів тобі дещо передати, поки не зійшлися всі гості, - ну тут мені варто було погодитися з батьком, людей планувалося стільки, що навряд чи потім татусь зможе провести зі мною хоча б хвилинку наодинці. Крім рідних та знайомих, мали прийти мої друзі, і це повинна була бути гарна вечірка в честь мого вісімнадцятиріччя. Рідні підтримали мене в тому, що така дата буває тільки раз в житті і якщо заходити в доросле життя, то красиво і з розмахом. На рахунок таких питань вони в мене молодці, майже завжди підтримували мої ідеї.

- Але ж ти мені вже віддав подарунок, мені дуже сподобалося, щиро дякую, - цим презентом став мобільний телефон відомої марки, від якого я пісяла кип'ятком останні пів року, і батько хоч і мав змогу придбати його раніше, але вирішив все ж таки присвятити цю купівлю до дати. Я вже уявляю, як мої подруги будуть заздрити білою заздрістю, коли побачать мій гаджет, адже у мене він з'явився раніше з-поміж інших.

- Я щасливий чути, що ти задоволена, і твоя посмішка це головний подарунок та найкраща емоція в цьому світі для мене, але я ще дещо маю для тебе, - і при цьому батько щось дістав з шухляди свого столу та протягнув мені, - візьми, це також тобі.

- А що це? - Акуратно, ніби переді мною знаходиться отруйна змія, я протягнула руку до цієї речі. Якою виявився конверт. Простий, білий конверт, без якихось надписів.

- Розгорни та побачиш, - судячи з тону тата, то там мало бути щось цікаве чи то приємне, тому я не стала зволікати й обережно розкрила цей конверт.

Ну нічого собі... Ого... Скільки ж тут? Саме такою була моя реакція на вміст цього конверту, і я думаю багато хто на моєму місці переживав би такі самі яскраві емоції. Адже там лежало багацько купюр, я навіть не могла припустити, скільки їх там могло бути на самому ділі, і всі вони були зелененькі. Ну тобто долари. Непоганий подарунок, як для дівчинки на її вісімнадцятиріччя. Ану признавайтеся, хто б відмовився від кругленької суми на початках становлення як особистості у дорослому житті? Давайте тільки не брехати одне одному, я ж з вами максимально щира, тому в голові вже накидувала варіанти, куди я ці кошти витрачу.

Та було там ще щось, щось червоне, що виділялося з цієї красивої зеленої галявини. Листівка. Що вже було досить таки дивно, бо я такі речі отримувала певно років п'ять назад, коли бабуся дарувала мені кошти, правда далеко не в такому розмірі, як сьогодні. Але пробігшись очима по написаному я зрозуміла, що дивуватися листівці було нерозумно з мого боку, адже найбільші враження знаходилися попереду.

"Ну що ж, моя солодка цукерка, вітаю тебе з дорослим життям, жінкою у мене поки що язик не повернеться тебе назвати... Але ми все це виправимо, я тобі обіцяю, все буде найближчим часом. А наразі відправляю тобі трішки грошей задля того, щоб ти повеселилася. Та не забувай і про мене, купи собі якісь пікантні речі, чи то красиву спідню білизну, щоб наші з тобою веселощі були максимально цікаві. Відразу попереджаю - придбай якомога більше, бо я не відповідаю за себе, тому ці речі можуть стати просто ганчір'ям, яким тільки й залишиться витирати підлогу... Цілую тебе, моя солодка, і вже дуже скоро побачимося. Ти навіть не встигнеш помітити, як мине час і ми опинимося наодинці... В закритому приміщенні... Твій АД"

- Це ще що таке? - Я ні чорта не могла зрозуміти з того, що тільки но побачили мої очі. Хто такий цей АД? Якого біса я повинна купляти для нього спідню білизну? І взагалі... чому це я солодка цукерка, якщо навіть ніхто не пробував, яка я на самому ділі?

- Це твій наречений, доню, ти сьогодні стала дорослою, тому можна вже одружуватися, - як ні в чому не бувало повідомив дану інформацію батько, а в мене ледве щелепа не впала на підлогу від почутого. Це... як це?

- Тату, скажи мені, будь ласка, що це був невдалий жарт, і ми обидва посміємося над ним та розійдемося займатися кожен своїми справами, - якось не надто вдалий час для веселощів, зараз прийдуть всі гості, а я буду замість опудала зустрічати їх?

- Ні, це не жарт, доню, це життя. Вибач мені, але я програв тебе цьому чоловіку, і тепер ти його власність... Назавжди...

Яскравий спалах перед очима, який засліплює мене, і я тільки бачу, як в різні сторони розлітаються зелені купюри, за які мене продали у рабство, а далі темрява, яка може мене огорнути навічно...