Моя Україна

Наші Герої — справжні!

Заховані очі, заковані вночі, налякані, босі, відважні..

Трималися разом, терпіли образи, наші Герої — поважні!

Моя Батьківщина, захищена, вільна, відкриті рани затягує.

І плаче дитина, плаче неспинно, вбитих батьків відтягує...

Та хто ті тварюки, що за падлюки? Їм крові все мало та мало?!

Від тої сирени знову і знову, серце шалено хапало..

І кожна людина: старенька, дитина – життя проживає хвилинно.

Від горя та смутку, від втрати та муки – кров стигне в клітинах..

Налякані діти, налякані жінки, налякана вся родина..

Чекають на тата, чекають на сина, не вірять, що йдуть поминки...

А в когось тваринки, в когось дитинка, на Світ мала щойно родитися..

І люди від болю, мати від люті, воювати йти згодилися..

А іншим як жити зі словом інфляція? Як родину свою прокормити?

Страшенно страждає село в окупації, та український дух не зломити! Окупантів потрібно спинити!

Заховані очі, заковані вночі, налякані, босі, відважні..

Трималися разом, терпіли образи, наші Герої — справжні!

Подобається

#1916 в Молодіжна проза
#3125 в Різне
#797 в Поезія

Відредаговано: 14.07.2022