Глава 1. Висхідна зірка

Я – Аим, і я – кіцуне. Знаючи, через що я пройшла, ніхто б не захотів опинитися на моєму місці. Не все, звичайно, так погано: в моєму житті є і радісні моменти. Зате тепер я можу сама керувати своїм життям.

            За два роки до цього.

• Аим! Прокидайся! Наставниця Бао Шань чекає тебе у великій залі. 

Так щоранку. Та я не жаліюсь, я – майко, майбутня гейша.

Батько віддав мене  в школу гейш матінки Суми в Північній провінції, коли мені було 9. З того часу ми більше не бачились. Ми жили в невеличкому селищі Південної провінції. На виховання мене взяла наставниця Бао Шань. Вона вчила мене всьому, що знала сама: танцювати, правильно тримати віяло, красиво посміхатися, вести бесіди, обслуговувати інших, правильно говорити и так далі.

• Запам’ятай, Аим. Гейші – не куртизанки. Ми продаємо своє мистецтво, а не тіло.

У мене було багато одягу в школі. Але обов’язковим атрибутом для мене був червоний ворітник. Поки що я – майко, а не гейша, тому зобов’язана завжди носити його.

• Ти прокинулась? – спитала наставниця.
• Так, пані.

Наставниця завжди була добра до мене. За помилки вона, як і всі, могла насварити, але не більше. Я поважала її, як матір. Мене з народження виховував батько, мама померла, незадовго після мого народження.

• Пора вже повертатись. Нове кімоно ми тобі купили.

• Авжеж, пані.
• Їхати будемо з імператорськими воїнами. Нам по дорозі. Вони везуть полоненого казнити.
• Полоненого? – злякалась я.
• Він убив декількох людей, і його спіймали. Його повісять за вбивство, Аим. Це не наші справи. В дорозі ми розважатимемо чоловіків бесідами.
• Звичайно, пані.

Наставниця Бао була веселою, життєрадісною жінкою. Вона багато чому навчила мене. Наш обоз виїхав одночасно з воїнами. Всі на конях, їх було близько десятка. В повозці, обгородженій кліткою, везли чоловіка, полоненого. Підслухавши випадково розмову воїнів, я дізналась, що він убив семеро людей, і його за це повісять. Хлопець на вигляд був не на багато старший від мене, мені ж 18. Його одяг був брудний, пошарпаний, де-не-де порваний. Він сидів у клітці, але усміхався так, ніби вільний. Чорне по пояс волосся, розтріпалось. Чітко виражені лінії овального обличчя, чорні, як вугілля, очі, очі вбивці.

• Аим, поглянь чи всі наші речі на місці. – вирвала мене з роздумів наставниця.
• Зараз, пані.

На ніч ми зупинились біля постоялого двору. Воїни розпалили багаття, і щось обговорювали. Я направилась до нашої повозки, перевірити склад речей. Раптом мене окликнули:

• Напої полоненого.

Я зупинилась і обернулась. Один з воїнів протягнув флягу.

• Глуха! – прикрикнув воїн.
• Зараз, пане.

Полонений так само сидів у клітці. В колі світла від багаття його не було видно. Але підійшовши ближче, я побачила його посмішку.

• Сама напоїш. У мене руки затекли.

Я протягнула флягу через решітку. Полонений підійшов ближче, пив. Рука засіпалась, і одна крапля води покотилась по його підборіддю. Він усміхнувся.

• Не бійся мене, майко.

Від здивування я ледь не впустила флягу. Звідки він знає? Як? Він, певно, прочитав мої емоції, пояснив:

• Я бачив ваш обоз. У тебе червоний ворітник. Та жінка твоя наставниця?
• Так.

Нашу коротку розмову перервав воїн:

• Про що там шепчетесь?
• Та так, викладаю свої думки. – відповів полонений. – Ти дівчину образив.
• Що ти мелеш?!
• Поглянь, як плавно вона рухається. Не бачиш? Можливо, червоний ворітник допоможе прозріти? Вона – майко. А ти, як служницю, наказуєш поїти полоненого. – він повернувся до мене: - Дякую.

Я повернула воїну флягу. Він спитав:

• Ти справді майко?
• Так, пане.

Він поморщився, і додав:

• Я тебе не тримаю.

Я швидко перевірила нашу повозку. По дорозі назад побачила ще одного чоловіка. Перевізник сказав, що це колишній самурай, ронін. Його господар помер, а він видко ще не помстився за нього. Наставниця вже було почала сварити мене за затримку. Довелося розповісти їй, що сталося.

            Далі дорога проходила спокійно. Моя наставниця розважала воїнів цікавими розповідями, які я вже знаю напам’ять. Мої думки чомусь були про полоненого. Він сидів в клітці і посміхався, наче не на смерть його везуть, а на свято. Цікаво: про що думає людина, яку везуть на виселицю? Він поглянув у мій бік, і я одразу ж перевела погляд.