3 ГЛАВА

На світанку я різко прокинулася від гучного стукіту у двері, що лунали з нижнього поверху.Я застигла, прислухаючись до важких кроків по сходах, серце ніби впало в п'яти. Десь внизу рознеслися різкі й сердиті чоловічі голоси. Серед них відрізнявся голос Альвіна — спокійний та рівний. Він щось пояснював їм. Я інстинктивно здогадувалася у чому річ: це має бути пов'язано із нашим зникненням. Альвін був останній, хто бачив нас — ймовірно, він об'єкт підозри. 

Голоси вже піднімалися сходами, торкаючись нашого поверху, і я, лежачи в ліжку, намагалася не рухатися, вдавлюючись глибше у подушку. Серце калатало так гучно, що я чула власний пульс у скронях голови. В голові крутилися слова:

— «Хоч би вони нас не знайшли.»

На щастя, донька спала. Якби вона прокинулася — це відразу привернуло б їхню увагу, і вони б увірвалися в нашу кімнату без попередження. У Альвіна… ми всі могли б опинитися в небезпеці. 

Чоловічі голоси рушили далі, кроки стихли, а згодом запанувала тривожна тиша — так, ніби нікого і не було. Я так і лежала не зворушно, прислухаючись уже до того чи справді вони пішли. Набравшись впевненості, я обережно здійснила крок: піднялася, тихо ступаючи по кімнаті, щоб не розбудити доньку. Я швидко накинула на себе довгу сорочку, що висіла разом із сукнями, поняття не маючи звідки вона там взялася і вийшла у коридор. Нікого не було, дім ніби спав. Спустившись зі сходів, я побачила у залі, біля столу, постать Альвіна — він стояв спиною до мене. На ньому була м’ята сорочка, схоже вдягнута поспіхом, бо була недбало заправлена у його темно-зелені штани. Високий, міцної постави, широкоплечий, він навіть не підозрював, що я тут. Я босою ступила до залу, тримаючись рукою за стіну, мабуть він дуже далеко углубився у свої думки, що не почув, як я увійшла. Він продовжував кидати швидкі погляди у вікно, пити гарячий напій, розкладаючи перед собою кілька аркушів паперу. 

Коли він закотив рукава своєї сорочки і повернувся — одразу здригнувся від несподіванки.

— Scheiße (8)! — Зірвалося з його уст у ту саму секунду, як гарячий напій обпалив йому руку. 

(8) (Перекл. з німецької) — Чорт!

Моя рука різко злетіла вгору, прикриваючи роззявлений рот від подиву.

— Леді, — пробурмотів він, витираючи руку серветкою зі столу. —  Я б радив заходити трохи голосніше. Або хоча б вітатися.

— Вибачте, — тихо промовила я, стримуючи свою посмішку. — Я чула голоси.

— Так, вас розшукують. — Сказав він спокійно, не наводячи паніки. — Цього варто було чекати. 

—  І що тепер робити? 

—  Я все владнав. 

— Як? — Поцікавилася я, не вірячи у те, що він міг владнати усе за кілька хвилин.

— Що ж, вам дійсно буде цікаво це почути. — Всміхнувшись промовив він і присів на стіл, схрестивши руки на грудях. — Сказав, що ви мертві.

— І вони повірили? — Ошарашено випалила я, підходячи ближче. — Без тіла… без свідків?

— Саме про цю репутацію я вам і казав. Люди вірять моїм словам, вірячи у те, що я завжди кажу лишень правду. Моя посада не дозволяє мені брехати і усі це добре знають.

Мої брови взлетіли догори:

— «Цей чоловік завжди жадає чути лише правду і тільки її, а сам ще той майстерний брехун.»

— А стосовно тіла… Дякуючи владі, живемо в такий час, що будь-яке тіло можна з легкістю сховати у фургоні… з тим… іншим непотрібом.

— Ви так легко говорите про це. — Я стиснула долоні у кулаки і не володіючи собою підвищила голос. — Ви думаєте, що ваші переконання дають ва  право вбивати невинних людей?!

Слідом за мною вибухнув і він, зірвавшись до мене швидким кроком і зупинившись майже впритул.

— Мої переконання стоять на другому місці! На першому — наказ! І в цьому випадку єдине, що я зобов'язаний зробити, як солдат, — це підкоритися!

Я відчула його величність наді мною, він був більшим і сильнішим за мене, але я не відступала, дивлячись прямо в його, шалені від люті, блакитні очі.

— Ви дурень і маріонетка чужих амбіцій. — Зіщуривши очі та ледь помітно всміхаючись, я повільно та чітко вимовляла свої слова, ніби смакувала тим фактом, що допікаю йому ще дужче, а ще, тим, що мала рацію. 

— Промовите таке ще раз і можете більше не з'являтися в моєму будинку.

О так, він був злий як чорт, його обличчя почервоніло за лічені секунди. Я зачепила його чоловічу гордість, і він не зміг би змиритися з тим, що якась невідома жінка вказує йому на його недоліки. Можливо, я мала відступити в цей момент і дозволити йому трохи охолонути — тоді я б запобігла деяким подіям. Але я не могла змиритися з тим, що гинуть невинні люди, знаючи всю правду. Це було б підло з мого боку. 

— Я готова повторити це ще безліч разів! Ви дурень і…, — я навіть не встигла договорити, як відчула сильний біль на щоці, викликане ударом його міцної долоні. 

Замах був сильний, гадки не маю, як я встояла на ногах. Я була повністю приголомшена та зломлена його жахливим учинком. Сльози зрадницьки виступили на очах, і я ледь стримувала їх, сильно прикусивши нижню губу. Вони почали текти з носа, і я голосно схлипнула, намагаючись зупинити цей потік. Мені довелося відвернути обличчя, я торкнулася долонею місця, по якому пройшовся удар. Я міцно стиснула зуби, і підняла свої очі, повні образою, на нього. Відчуття печіння нагадувало укус бджоли або опік від гарячої олії, що потрапила на шкіру, і це відчуття прояснило мої думки, а і це пусте місце заполонила злість. Я помітила як його обличчя змінилось, схоже,він був наляканий тим, що накоїв, але його очі, в яких читалося хвилювання, не змусили б мене пробачити йому у цю саму мить. Я була надто горда, щоб поступитися чоловікові. І певна, що його переконання стоять значно вище за його мораль, співчуття і любов. Мабуть, він ніколи не зміниться і не змінить свою думку, яка вже мала чітку позицію. У цьому й була його проблема. А моя —  у нездатності зрозуміти це й прийняти на весь той час, який я мала залишитися тут, під його опікою. Я завжди вважала, що жорстокість не можна заохочувати, навіть якщо вона діє на благо. І я знала, що мала рацію. Можливо і він знав, що був не зовсім правий, але виправлятися не став.