Ще багато мук від школи

Вівторок почався з уроку праці, мабуть найвеселішого заняття для дітей. Вчитель пообіцяв, що діти мають змайструвати до кінця уроку таку роботу.
- Сьогодні ми починаємо працювати над вашим найважливішим завданням у цьому семестрі – дерев’яна коробка, де ваш клас зможе зберігати свої спогади зі школи. Дощечки вже готові, залишилося лише їх усіх з’єднати, до кінця уроку ви маєте отримати такий результат.
На кожному столику, де працювали діти лежали дощечки з їх порядковим номером складання. Арі працювала не з кращими напарниками у классі.
- Чого сидиш? Тобі дали роботу, ото й працюй.
- А чого я одна маю це робити? Ми команда, маємо виконувати проект разом. Хоча б розділити, хто що буде виконувати.
- …Та вона навіть інструкцію не зрозуміє. – сказав хтось занадто розумний з іншого кутку.
- Давай ти хоча б розберешся, що кажуть в інструкції.
Ніякої допомоги та спільної праці, підтримки, та командної роботи. Хотілося втекти додому й не бачити тих жалюгідних облич, від яких нудить.
Цілий урок дихати фарбою, пилом, з кожного кутка чуються інструменти, стукіт… До зимових канікул залишилося два тижні, які можна витримати, хоча б на половину.
Складати ці усі інструменти та працювати з цим – не дівоча робота. Особливо, коли ти єдина дівчинка у своїй команді, з тобою працюють два хлопця, які наче й чекають моменту налетіли з негативом на твій результат.
Інструкція була доволі складною для розуміння. Аріана ледве зрозуміла мету роботи, і почавши працювати просто не помітила, як закінчився урок. Ніякої допомоги, зате вдалося зробити милу скарбничку.
На наступному уроці їх мали готувати до контрольної роботи. Щоб краще сприймати інформацію, а не на голодний організм, дівчинка пішла до шкільної їдальні перекусити. Сьогодні там були рясні столи: великий вибір різних видів обіду, напої, найсвіжіші овочі та фрукти, а головне улюблені вафельні палички. Взявши тацю, Аріана почала набирати собі їжу. Усього було багато, залишалося лише обрати, що саме хочеться. Під час обіду до неї підійшла її однокласниця.
- Привіт, обідаєш?
- Привіт, так.
- Через два тижні канікули. Як плануєш їх провести? Ми з батьками поїдемо до бабусі й дідуся, а потім вдома влаштуємо тиждень кіно, де будемо щодня передивлятися улюблені фільми. А ти?
Здається, Аріана розгубилася. Можливо у неї й вийде кудись поїхати, але сидіння вдома ніхто не відмінив.
- Я ще не знаю. Навряд чи ми з батьками кудись поїдемо.
Однокласниця пішла до класу, а дівчинка так і задумалася над канікулами. І питання – хіба вона не варта того, щоб частіше відпочивати з родичами, та насичено проводити разом час? Її однокласники навіть не зустрічали її з батьками, вже думали, що вона їх не має.
Прийшовши додому після школи Аріна поглинула у роздуми. Новорічні канікули бувають раз у рік, потім вона буде шкодувати, що просиділа їх вдома. Адже не усі люблять кататися на санчатах, не люблять фігурне катання та зимові розваги. Просто посидіти у теплому кафе з подружками та попити гарячого шоколаду, більше вона нічого не вимагає.
До канікул залишилося два тижні. Так не хотілося ходити у школу лише заради контрольних, деяким дітям навіть байдуже на це, тож від батьків вони отримали канікули на два тижні раніше.
- Любий щоденнику, я дуже втомилася від школи. Хочеться просто сидіти на диванчику, пити теплий чай, і читати улюблену книжку, та мене чекає багато контрольних у школі… Батьки вважають, що кожен шкільний день – шлях до відмінного навчання, хоча крім знущань у школі я нічого більше не отримую. Знаю, я просто пишу це, щоб мене хоча б папір вислухав, та чи можеш ти, якось, передати мої думки комусь, хто на новорічних канікулах разом зі мною гарно відпочине та набереться нових сил?...
Аріана після того, як написала це одразу заховала блокнот під ліжко, щоб батьки раптово не прочитали її не потрібні нікому думки. Так же ж хотілося допомогти цій дівчинці, та вона ще не очікує того, з чим скоро зіткнеться.