Розділ 36. Шлях крізь попіл і крицю

    Перший удар срібного меча Рейвена злився в один звук із вибухом золотого світла Олівії.
Це не було звичайне визволення — це був тектонічний розлом у самій структурі базальтового залу. Коли Олівія випустила накопичену силу, спрямувавши її прямо в кайдани, темне срібло не просто нагрілося. Воно, перенасичене чистою сонячною люттю, здетонувало. Сліпучі білі промені розірвали ланки ланцюгів ізсередини, перетворивши важкий містичний метал на тисячі дрібних осколків, що розлетілися наче шрапнель.

Рейвен, який уже перебував у русі, закрив дівчину своїм масивним тілом. Осколки темного срібла зі свистом впивалися в його іржаву трофейну броню, залишаючи глибокі борозни та висікаючи фіолетові іскри. Але воїн навіть не здригнувся. Його гігантський клинок описав широку низхідну дугу, перерубуючи залізну основу вівтаря.

— Олівіє, за мною! — прогримів його голос з-під залізної заслони.

Він підхопив дівчину лівою рукою, піднімаючи її легко, наче вона була дитиною, і рвонув убік від ритуального помосту. У ту ж секунду місце, де вони щойно стояли, розірвало на шматки чорним вибухом — це Малахій із диким вереском опустив свій темний посох, вивільняючи хвилю концентрованого праху.

— Схопіть їх! Живими чи мертвими — мені байдуже! — верещав Перший Мисливець, його кістяна маска тріснула від люті, а з очей сочився фіолетовий туман. — Не дайте Посудині вийти з зали!

Навколо них усе прийшло в рух. Десятки найманців, які щойно безладно бігали коридорами, тепер стікалися до головної зали. Попереду них виступили елітні Вартові Безодні — їхні ростові щити утворили суцільну стіну на виході з ритуального комплексу.

Рейвен поставив Олівію на ноги за своєю спиною, притиснувши її до однієї з базальтових колон.
— Тримайся позаду мого лівого плеча. Роби тільки те, що я скажу. Нам треба пробитися до північного проходу, там менше завалів, — швидко скомандував він, перехоплюючи дворучний меч обома руками.

— Я можу битися, Рейве! — важко дихаючи, крикнула Олівія. Золоті руни на її передпліччях пульсували гарячим, нерівним світлом. — Моя сила... вона повернулася. Я відчуваю її!

— Бережи її для коридорів. Там у нас не буде простору для маневру. Зараз працює моє залізо!
Він не став чекати, поки вороги затиснуть їх у кільце. Зірвавшись із місця, Рейвен перетворився на смертоносний вихор із криці та люті. Срібний клинок Збирача, щойно звільнений від міфрілового маскування, співав свій прадавній гімн війни. Перший ряд найманців, що спробував перехопити його на сходах, просто зник у кривавому тумані. Меч пробивав лати, трощив кістки й розсікав плоть із такою легкістю, ніби вороги були зроблені з сухого очерету.

Вартові Безодні спробували закритися щитами, сподіваючись зупинити цей таран масою тіл. Але Рейвен застосував тактику, вивчену за десятиліття облог. Замість прямого удару в щит, він підчепив край першого залізного ростового диска кінчиком свого меча, з силою крутнув його вбік, ламаючи руку тримачеві, і врізався плечем у пролом, що утворився.

Почувся страшний тріск. Кіраса ворожого бійця прогнулася всередину, і той відлетів назад, збиваючи з ніг наступних солдатів.
— Олівіє, зараз! Світло під ноги! — крикнув Рейвен, не зупиняючи рух.

Дівчина миттєво зорієнтувалася. Вона виставила вперед руки, і з її долонь вирвався неконтрольований, сліпучий потік золотого полум'я. Він не був спрямований на вбивство — Олівія вдарила прямо по гранітних плитах під ногами нападників. Енергія Нового Сонця, зустрівшись із крижаною темною магією, якою були просочені стіни, викликала різкий термічний вибух. Кам'яні плити під ногами ворогів почали тріскатися й розлітатися на тисячі гарячих уламків. Вартові почали падати, втрачаючи рівновагу у хмарах пилу та пари.

Скориставшись цим замішанням, Рейвен схопив Олівію за руку, і вони забігли у вузький коридор північного крила.

Тут битва набула зовсім іншого, значно бруднішого й жорстокішого характеру. У замкненому просторі коридорів довгий дворучний меч Рейвена втрачав частину своєї переваги — розмахнутися на повну силу було неможливо через близькість стін. Але Збирач швидко пристосувався. Він перехопив меч ближче до середини леза, використовуючи його як короткий списа або важкий важіль, одночасно задіюючи в бою лікті, коліна та важкі залізні чоботи.

Кожен поворот коридору приносив нову сутичку. Тіні на стінах оживали — Малахій посилав своїх примарних гончих, які вистрибували прямо з базальтових плит. Ці істоти складалися з чистого мороку та гострих, мов бритва, зубів.

— Вони ззаду! — крикнула Олівія, коли одна з гончих намагалася вчепитися Рейвену в поранене ліве плече.

Дівчина відреагувала швидше, ніж встигла подумати. Вона виставила руку, створюючи навколо них щільний купол із золотого світла. Коли гонча врізалася в цей бар'єр, пролунав звук, схожий на шипіння розпеченого заліза, опущеного у воду. Тварина просто розчинилася в повітрі, залишивши по собі лише смердючий попіл.

Проте захисний купол вимагав від Олівії колосальних зусиль. Її обличчя знову почало бліднути, а на лобі виступили краплі холодного поту. Ланцюги Тіньового Лорда все ще давали про себе знати — її резерви магії були виснажені годинами тортур.

— Не зловживай силою, — важко дихаючи, кинув Рейвен. Його обладунки вже повністю змінили колір — від іржаво-чорних вони стали багряними від ворожої крові. На його власному обличчі з'явилося кілька нових глибоких порізів, але погляд залишався крижаним і зосередженим. — Ми майже біля другого ярусу. Там є шахта підйомника. Якщо зможемо її обвалити за собою — вони нас не наздоженуть.

Вони бігли далі, залишаючи за собою слід із понівечених тіл і розбитих стін. Коридор ставав усе крутішим, піднімаючись угору. Раптом попереду пролунав важкий, ритмічний тупіт.

З-за повороту вийшов загін важких штурмовиків Цитаделі. На них були суцільні лати без щілин, а в руках вони тримали довгі дворучні сокири.