Розділ 19. Примарний ринок

Там, де Вишневі Сади остаточно поступалися місцем випаленим рівнинам Мертвого Міста, повітря ставало гірким, наче зола. Простір тут часто викривлявся під дією старої магії, утворюючи тимчасові петлі, де збиралися ті, у кого не залишилося дому.
На роздоріжжі трьох трактів, під навісом із рваних фіолетових вітрил старої баржі, що якимось дивом опинилася посеред суходолу, горіли кілька блідих зеленкуватих вогників. Це був Примарний ринок — місце, де контрабандисти, дезертири та шукачі пригод обмінювали реліквії минулого на залишки чистій води та солі.
Рейвен зупинився на безпечній відстані, натягнувши капюшон глибше на обличчя, і жестом наказав Олівії сховати руку в складках його масивного плаща.
— Поводься тихо, — ледь чутно промовив він. — Тут немає законів Ордену чи влади Тіньового Лорда. Тут панує лише золото і зрада. Мені потрібен Гідеон. Тільки він знає таємні проходи крізь стіни Мертвого Міста.
Вони рушили між самотніми ятками. Олівія з цікавістю й острахом озиралася навколо: на прилавках під скляними ковпаками лежали дивні механічні годинники, що йшли назад, зв'язки сушених коріннях невідомих рослин і розбиті церковні чаші. Купці проводжали їх настороженими, важкими поглядами, але ніхто не наважувався перегородити шлях воїну з таким гігантським руків’ям меча за спиною.
Рейвен упевнено підійшов до кута розбитої кам'яної арки, де на скрині з-під армійських патронів сидів невисокий чоловік у безлічі потертих шкіряних курток, одягнених одна на одну. Його обличчя було замотане брудним шовковим шарфом, з-під якого блищали неймовірно живі, хитрі карі очі. Це був Гідеон — торговець інформацією, який примудрявся виживати там, де гинули цілі полки.
— О, які гості в моєму скромному лігві! — єлейним, трохи хриплим голосом вигукнув торговець, помітивши масивну постать Збирача. — Останній лицар згаслого сонця. Чим можу послужити твоїй залізній величності? Тільки заздалегідь попереджаю: чиста вода подорожчала втричі.
— Мені не потрібна вода, Гідеоне, — Рейвен опустив руку на край скрині, і залізна рукавиця глухо звякнула. — Мені потрібна мапа дренажних каналів Мертвого Міста. Та, яку ти викрав із королівського архіву до Катастрофи.
Торговець тихо захихикав, але його очі раптово ковзнули за плече воїна, зупинившись на Олівії. Дівчина мимоволі стиснула краї плаща, проте Гідеон виявився надто досвідченим. Навіть крізь щільну тканину він помітив легке, ледь вловиме бурштинове миготіння, що виходило від її правої руки, яка резонувала з осколком.
Усмішка миттєво зникла з обличчя торговця. Він різко підхопився, схопив Рейвена за ремінь кіраси і з несподіваною силою смикнув воїна вглиб ніші під аркою, затягуючи за ними й Олівію.
— Ти збожеволів, Збирачу?! — панічним, але придушеним шепотом просичав Гідеон, озираючись на ринок. — Ти кого з собою тягаєш? Ти привів її прямо сюди, де у кожної другої пацюка є вуха Тіньового Лорда?!
— Тримай язик за зубами, Гідеоне, і кажи, що знаєш, — крижаним тоном обірвав його Рейвен, перехоплюючи руку торговця.
— Що я знаю?! — торговець нервово засмикав шарф на шиї. — Я знаю, що твоя «сонячна дівчина» — найдорожчий товар у всьому Прикордонні! Три дні тому Генерали Глибин підняли кривавих гончих. По всіх заставах розіслали чорні сувої з її описом. Вони знають, що Нове Сонце прокинулося в Ост-Гейвені. За її голову — живу чи мертву — Тіньовий Лорд пообіцяв ціле місто в правління і гори чистого срібла!
Олівія відчула, як серце пропустило удар. Полювання оголошено. Вона більше не була просто втікачкою — вона була дичиною, за якою йшли найстрашніші створіння цього світу.
— Хто веде загін? — сухо запитав Рейвен, і його постать знову перетворилася на ту саму залізну, нещадну стіну.
— Малахій, — прошепотів Гідеон, і його карі очі розширилися від щирого жаху. — Перший мисливець Лорда. Тот, хто не знає втоми і чує запах магії Елькріша за десятки миль. Він уже перекрив головні трактори навколо Мертвого Міста. Якщо ви підете через браму — ви трупи через п'ять хвилин.
Торговець швидко нагнувся, витягнув із потаємного дна своєї скрині старий, залізничний тубус, покритий воском, і сунув його в руки Рейвену.
— Забирайте. Це мапа каналів. Безкоштовно, Збирачу. Тільки заради пам'яті про твого магістра, який колись витягнув мого батька з фіолетового болота. І забирайтеся звідси прямо зараз. Якщо Малахій дізнається, що я бачив її і не здав... від мене не залишиться навіть попелу.
Рейвен міцно стиснув тубус і коротко кивнув.
— Дякую, Гідеоне. Твій борг сплачено.
Воїн розвернувся, обійняв Олівію за плечі, притискаючи до себе, і швидким кроком рушив геть від Примарного ринку, оминаючи зеленкуваті вогні контрабандистів. Олівія йшла поруч, відчуваючи, як під її шкірою знову тривожно пульсують золоті нитки. Кільце навколо них стискалося, і спокійні вечори з чебрецевим супом залишилися позаду. Мисливець уже вийшов на їхній слід.