Розділ 9. Тіні Дикого Лісу

Слова Рейвена все ще відлунювали в голові Олівії крижаним докором, але ображена гордість і відчай виявилися сильнішими за здоровий глузд. Коли воїн відійшов до дального кутка печери, щоб перевірити кріплення на своїх обладунках, дівчина знову подивилася на вихід. Фіолетові вогники в лісі зникли. «Він просто залякує мене, — гарячково думала вона, стискаючи зуби від болю в руці. — Хоче зламати мою волю, щоб я безпорадно йшла за ним».
Вона піднялася з підлоги так тихо, як тільки могла. Рейвен стояв спиною до неї, затягуючи ремінь на наплічнику. Наступної миті Олівія різко рвонулася вперед, проскочила під важкою вовчою шкурою і вилетіла з печери прямо в нічну темряву Дикого Лісу.
Холодне повітря вдарило в обличчя, принісши миттєве відчуття волі. Олівія кинулася навтікач між сторічними дубами, не розбираючи дороги, намагаючись відійти якомога далі від сховища Збирача. Вона бігла хвилину, дві, три... Печера залишилася далеко позаду. Проте ейфорія свободи згасла миттєво, поступившись місцем липкому, пронизливому жаху.
Ліс навколо раптово затих. Зникли навіть звичні звуки нічного листя. Воздух став настільки густим і морозним, що кожен вдих обпікав легені крижаною крихтою.
З-за стовбура старого в'яза прямо перед нею беззвучно виросла висока вугільно-чорна постать. Тіньовий Бродяга. Його фіолетові очниці спалахнули голодним вогнем, а з роззявленої пащі вирвався тихий, заупокійний свист. Олівія панічно сахнулася назад, але позаду неї почулося таке ж хиже шипіння. Ще дві потвори відрізали їй шлях до відступу.
Вона була оточена.
Олівія виставила вперед поранену руку, намагаючись викликати той самий золотий спалах, який врятував її на галявині. Але магічні канали відьми були занадто виснажені — під шкірою лише болісно смикнулися кілька іскор, і золото згасло, залишив її абсолютно безпорадною. Найближчий монстр заніс над нею свою видовжену пазуристу лапу. Олівія заплющила очі й закричала, готуючись до смертельного удару.
Раптом нічну темряву розітнув чистий, дзвінкий металевий свист.
Важке залізне тіло Рейвена влетіло на галявину з такою швидкістю й силою, що здавалося, ніби з неба упав уламок скелі. Воїн діяв без жодного зайвого руху, демонструючи смертоносні бойові навички свого забутого ремесла.
Його гігантський дворучний меч, увібравши срібне сяйво єдиного осколка з сумки, описав ідеальну дугу в повітрі. Перший Тіньовий Бродяга навіть не встиг розвернутися — срібне лезо розітнуло його навпіл, і потвора миттєво розпалася на смердючий попіл.
Два інших монстри з лютим шипінням кинулися на Збирача з обох боків. Рейвен зреагував миттєво: він різко крутнув руків’я меча, перехоплюючи його зворотним хватом, і заблокував удар крижаних пазурів. Метал зустрівся з магією тіней із гучним тріском. Воїн коротко, горлово загарчав, подався вперед і потужним ударом щита, закріпленого на лівому передпліччі, розтрощив голову другого монстра.
Третій Бродяга спробував обійти його зі спини, цілячись прямо в незахищену шию. Рейвен, не озираючись, зробив блискавичний випад назад лівою ногою, забиваючи важкий залізний чобіт прямо в груди істоти, а потім круговим рухом меча зніс їй голову.
Усе закінчилося за кілька секунд. На галявині знову запала тиша, яку порушувало лише важке, мірне дихання воїна. Три купки чорного попелу повільно танули на травинах під дією срібних залишків магії.
Рейвен повільно опустив свій меч, дозволяючи йому згаснути, і повернувся до Олівії. Його сірі очі в сутінках лісу палахкотіли шаленим гнівом. Він підійшов до дівчини, яка все ще сиділа на землі, тремтячи від страху й холоду, і з силою увіткнув вістря меча в землю прямо перед її ногами.
— Ще раз, — тихо, але так загрозливо процідив він, що Олівія мимоволі стиснулася. — Ще раз ти вирішиш погратися в самостійність, травнице, і я дозволю їм скуштувати твою кров перед тим, як відрубаю їм голови. Ти ледь не видала наше сховище всьому загону, який стоїть за милю звідси.
Він різко висмикнув меч із землі й сховав його в піхви за спиною. Потім нагнувся, без жодних церемоній схопив Олівію за лікоть і одним рухом підняв її на ноги, змушуючи йти слідом.
— Повертаємося в печеру. На світанку ми виходимо до першого Храму Світла. І тепер ти йтимеш так близько до моєї спини, що відчуватимеш кожен мій крок. Розмова закінчена.