Розділ 5. Слідами світла

    Коли залізни чоботи воїна ступили на згарище Ост-Гейвена, земля все ще диміла фіолетовим, отруйним чадом. Рейвен зупинився посеред селища, озираючись навколо крізь прорізи масивного шолома. Замість квітучого поселення перед ним лежали лише обвуглені скелети хат, засипані сірим попелом, та зруйнована дзвіниця, що самотньо вказувала в похмуре небо.

    Він прийшов надто пізно. Орден не встиг вислати допомогу, і ніч кривавих жнив зібрала тут свій страшний урожай.

    Рейвен похмуро зітхнув і підійшов до спаленої хатини на краю лісу. Його великий меч за спиною раптово тихо забринів, реагуючи на щось у повітрі. Воїн нагнувся і провів рукою в чорній залізній рукавиці над попелом. Серед смороду сірки та смерті тут чітко відчувався інший слід — свіжий, тонкий аромат озону та хвої.

    Це був слід чистої магії Елькріша. Тієї самої магії, яку його орден шукав по всьому прикордонню.

    — Хтось вижив... і цей хтось випустив первісне світло, — глухо промовив він сам до себе.
Рейвен розвернувся і впевнено рушив углиб Дикого Лісу, орієнтуючись за ледь помітним золотавим випромінюванням, яке його чутливий клинок уловлював серед темних дерев. Він ішов швидко, не звертаючи уваги на гілки, що билися об його важкі наплічники. Попереду, на одній із галявин, магічний фон став настільки щільним, що срібні руни на його власному мечі спалахнули рівним, застережливим світлом.

    Він вийшов на галявину під базальтовою скелею і завмер.

    Земля тут була буквально випалена до голого сірого граніту. Сторічні дерева стояли із за обвугленими з одного боку стовбурами, а в повітрі все ще висіли крихітні, згасаючі золоті іскри. Жодного сліду тіней — лише три купки чорного попелу, який вітер повільно розносив по травинах.

    А прямо біля підніжжя скелі, згорнувшись калачиком, лежала дівчина.

    Рейвен повільно підійшов і опустився перед нею на одне коліно. Її проста селянська сукня була розірвана й покрита кіптявою, а права рука від пальців до ліктя була замотана обвугленими, майже спопелілими бинтами. Дівчина була непритомною. Її дихання було слабким і переривчастим, а бліде обличчя раз у раз здригалося від болю.

    Воїн обережно протягнув руку і торкнувся її зап'ястя. Крізь тонку шкіру дівчини, наче підземні ріки гарячої лави, чітко просвічувалися інтенсивні золоті нитки рун. Магія всередині неї бушувала, випалюючи її власні канали, оскільки тіло не було готове до такої колосальної напруги.

    — Нове Сонце... — тихо, з глибоким подивом і тривогою промовив Збирач, дивлячись на її забинтовану руку. — Ти знайшлася. Але якщо ти зараз не навчишся контролювати цей дар, він просто вб'є тебе раніше, ніж тіні повернуться.

    Він обережно підсунув свою могутню руку під її спину і підняв дівчину на руки. Олівія була легкою, наче поранена пташка, але сила, яка спала у її грудях, могла перевернути весь цей похмурий світ. Рейвен перекинув свій важкий плащ, накриваючи її від прохолодного нічного вітру, і рушив назад углиб лісу — туди, де ховалася його тимчасова застава.

    Полювання на неї вже почалося, і тепер його обов'язком було стати її щитом.