Глава 9

Коли Дан сказав, що мені дозволено покидати будинок, я була готова побігти до нього і розцілувати. Але такий прояв  вдячності краще не робити. Бо можу викликати натяк на якісь стосунків. Ми лише будемо жити як сусіди під одним дахом.

Поки ми їмо між нами глубока тиша. Я щось сказала б, але ситуація, яка відбулася вчора не дає більше промовити ні слова.

Через декілька хвилин до нас спустилася Аріна. Я зрозуміла, що вона сестра Дана ще в залі вінчання. Коли уже після нашого поцілунку. Вона була крикнула, комусь хто сидів позаду неї, що її брат вміє обирати дівчат, особливо красивих. 

Чесно я не знаю, як мають поводитися дівчата які живуть серед мафії. З книг, які я читала проганяючи скуку за книгами про мафію, вони були тихі. Мені також потрібно бути тихою? Хоча я уже не поводжуся так перед головою мафії. 

Тому я думала, що Аріна буде тихою і фарфоровою лялькою. 
-Доброго ранку, - вона сідає поруч зі мною .
-Ніколь як тобі мої трусики, не великі? - я подавилася водою, яку я відхлибнула. Я не чекала, що вона буде у мене таке питати.
-Аріно, - відповів грубим тоном Дан.
-Вони ідеально сіли і в тебе чудовий смак, - відповіла я їй, напевно, тому щоб побачити рекцію Дана. Мені потрібно дізнатися, коли я торкнуся того чого не нада чіпати.

Я поглянула на  Дана, він був розславлений і нічого не сказав.  Я поглянула на Аріну.
-Аріно у мене до тебе прохання, не могла б ти мені позичити свій одяг на день, я хочу прогулятися по магазинах? - я надіюся не відмовить.
-Ні я не проти, після сніданку мій одяг твій, - вона посміхнулася до мене.
Думаю ми з нею поладимо, або навіть станемо подругами.
Закінчивши, зі сніданком я поспішила з Арією до їх кімнати.

-Чого б ти хотіла? - вона повела мене у свою гардеробну.
-Ну на вулицю спека, тому хотілося б щоб мені не було спекотно. Проте я не буду  проти, якщоти сама щось обереш для мене.
-Ну тоді супер, -вона починає ритися в своїх речах. -Чесно я хочу, щоб ми поладили, бо ми часто будемо бачитися. Бо коли мій брат чого захотів, він забирає його собі і не відпускає надовго. 
-Який він, Дан? - я ляпнула не подумавши.
-Він Бос Мафії, для когось він жорстокий вбивця. Для мене він мій  брат. Да він може бути різним, для кожного він має своє ставлення.
-Ти говориш загадками, - не цього я хотіла почути, особливо що вбивця. 
-Мені завжди так кажуть,- вона повертається до мене вже зібраним нарядом. В її руках легка  біла сукня довжиною до колін. В також в їх руках туфлі на високому каблуку. Не люблю я високі підбори. Мені легше на низьких або взагалі в кросівках. 
-Дякую. - я посміхнулася і направилася до

Данової кімнати. Я хочу прийняти душ і швидше вирушити за кордон будинку. 

Нарешті хоть один пукт зі списку  буде виконаний. Я рада до такого стану, що я не зайшла у ванну, а влетіла. Швидко прийнявши душ і переоднявшись, а також потративши час, щоб висушити своє довжелезне волося, я спускалася зі сходів.
Як тільки переступаю останню сходинку, бачу, що Дан говорить з кимось по телефону. Коли він помічає мене, вимикає слухавку і запихає її в свій карман констюму. 

Чому йому так личать ці костюми?
-Я готова,- я хочу чим скоріше поїхать.
-Двоє охоронців уже тебе чекають біля машини. І не думай від них втікати, я всерівно тебе знайду.
- Поки немає логіки від тебе втікати, у мене немає нічого, ні телефону, ні своїх грошей. Я була б повною дурепою, якби не подумала про свої кроки і вирішила втекти зараз, - я залишаю Дана не сказавши йому більше ні слова.

Можливо я і втекла б, якби мені тут загрожувала смертельна небезпека. Але поки я не відчуваю цього, тому з втечею можна пригальмувати.
Я помічаю машину і двох охоронців, які не мене чекають. Як тільки я наближаюся, один з охоронців відчиняє мені двері заднього сидіння, а інший сідає за кермо.

 Всівшись всі в машину ми вирушили. У мене в середині бурліло нетерпіння. Я з неочікування чекаю прибуття в місто, тому що будинок Дана знаходить подалі від міста, думаю Дану не подобається увага.
За хвилин двадцять авто зупиняється біля будівлі, я не вихожу, а вискакую з машини. Я не одразу вхожу в магазин, а ровертаюся і дивлюся навкруги.
Навкруги ходять люди, в кожного якісь справи, всі кудись спішать. Таке видовище заворажує, аж серце зжимається. 
Розумію, що я стою так уже деякий час та і охоронці стоять позаду мене. Не хочеться ще й увагу від людей мати. Стоїть два амбали ростом по два метра і поряд я, і всі в застившому стані, от смішно зі сторони напевно було б.

Ми заходимо в магазин, навкруги повно різноманітного одягу, та й дизайн у всереді затишний, видно постаралися. До нас спішить дівчина.
-Доброго дня, вітаємо в нашому магазині, якщо вам буде потрібна моя допомога буду рада вам допомогти.
-О, це добре, мені потрібний одяг, від білизни до взуття, справитеся? - самій робити це було б довго та й, не помішає допомога спеціаліста.
-Так звісно, - говорить вона з усмішкою і направляється виконувати свою роботу.

Коли усе було готово і охоронець оплатив. Думаю оплатив він картою Дана якій дав йому, щоб я накупляла всього мені потрібного. От я дурепа, я так була у свої думках, що даже не спитала хлопців які мене охороняють, як їх звуть. 

Ми йдемо до машини і я їх запитую:
-Вибачте мене хлопці, я даже не спитала як вас звуть.
Чорнявий хлопець, який йде трохи справа позаду має, високій зріст. Проте найбільше він помітний своїми м'язами, відповідає, що його звуть Лівій. А хлопець зліва говорить, що він Джон, також він високий і з м'язами.
Ми доходимо до машини, проте я не собираюся їхати ше до будинку. У мене є ще тут плани. Я хотіла  б залишитися без цих двох. Але знаю, що це не можливо. Та й поки до гніву Дана я не готова.
-Я хочу зайти ще в один магазин.
-Який?- запитує Лівій, на його обличчі немає ніяких емоцій.
-Мені потрібен телефон, - розвертаюся і йду на пошуки свого телефону.