Глава 8

Дан

Вона у ванній кімнаті уже більше години. Можливо у неї щось трапилося?
-З тобою все гаразд? - запитую у неї стукаючи у двері ванної кімнати.
-У мене маленька проблема, у мене немає спіднього одягу і білизни. Я не вийду до тебе голяком.
Її ж одяг мали привезти ще до нашого приїзду, та й вона зі злості втекла від мене.
-Боже, Ніколь я можу дати тобі свою футболку.
-Мені також потрібні трусики, без них я не вийду з ванни.
Боже, в мою голову лізуть не потрібні мені фантазії.
-Господи.
Розвертаюся і йду до кімнати Аріни. Вона повернулася додому раніше нас на іншому літаку. Тому іншого варіанту де взяти ці чортові трусики для Ніколь, я не бачу.
Стукаю. 
-Чого тобі треба Дане, в такій час люди уже сплять.
-Мені потрібно, щоб ти дала мені свої трусики.

Вона дивиться на мене як на дурачка, і починає сміятися.
-Дан я не думала, що ти колись будеш у мене просити мої трусики. Боже це так смішно.
- Це для Ніколь, - чого я починаю виправдовуватися, я в такій дурній ситуації давно не був. - В Ніколь немає ніякого одягу.

-Гараз чекай, - вона розвертається в свою кімнату, і повертається через хвилину. Простягає, вона напевно сміється з мене.
-Ти це серйозно? - вона дала мені червоні маленькі стрігни.
-Я можу забрати і підеш з голими руками, а тоді твоїй дружині прийдеться спати без них, обирай.

Забираю і йду до кімнати не промовивши ні слова. Аріна зажди крутить мною як їй задумається. Бачили б це мої люди засміяли б.

Кладу трусики і сіру футболку біля дверей.
-Я поклав футболку і  чортові трусики біля дверей.

Але даже за той час, що пройшов, я встиг прийняти душ у гостьовій кімнаті. Але вона не вийшла. Тому я просто влігся і вирубився, бо це день мене вимотав.
Прокидаюся від того, що відчуваю чиєсь маленьке тіло мене обняло. Я попитався розімкнути їх руки, а почув лише:
-Не йдіть, не залишайте мене.
Ну і що мені тепер з нею робити? 

В таком положені, я обняв її і пробув до того часу поки  не настав час втавати..

Сиджу та колупаюся в своєму сніданку. Ніколь ще спить, цікаво коли вона спуститься взагалі і чи спустить в тому в чому вона спала. Як тільки я подумав про Ніколь, вона тут як тут спускається по сходах до мене. 
Проте натянула на себе мій чорний халат,  який на неї великий, і те що завелике тянеться по землі, а рукава вона закатала. 
Я стримуюся, щоб не засміятися.
-Сідай снідати, приготували спеціально для тебе, - говорю їй. Вона сідає навпроти мене.
-Дякую, - вона бере виделку та ніж, і починає різати м'ясо.
-Дан можна задати тобі питання? - вона питає у мене дозвіл на питання.
-Якщо ні, то ти нічого не питатимеш?
-Ну ти ж не дав дозвіл. - вона серйозно?
-Питай Ніколь, даже коли я не дав дозвіл. - я дивлюся прямо в її очі, в їх очах бориться нерозуміння.
-Ну тоді, які тут правила, які будуть заборони для мене? - заборони говориш. 

Мені тільки но прийшли цікаві ідеї, хоча вони суперечать тому, що я просто хотів, щоб вона жила в моєму будинку. Чому їй в голову саме таке питання? Їй щось забороняли у будинку батька?
-Ну є декілька правил, - вона слухає і дивиться на мене.
Я перестаю їсти і з усмішкою на обличчі говорю:
-Снідаємо і вечеряємо ми разом якщо я вдома, спимо як ти уже знаєш  разом,  і якщо тобі щось потрібно то повідомляєш мене.
-А заборони?
-А що заборони? 
-Я можу виходити з дому? - до чого це питання?
-Так можеш, тільки повідомляй мене, як маєш кудись їхать.
Як тільки я промовляю це, вона починає показувати свою чудову усмішку. Таке відчуття, що я дитині подарув, те що вона довго очікувала на день народження чи на інше свято. Від цього в самого на душі приємно. 
Давно я не відчував такі  відчуття.
-Дякую, - вона перестає посміхатися і продовжує їсти. - Тоді я в хотіла сьогодні проїхатися по магазинах. Мені так і не привезли мої речі, навепно і не привезуть.

Не привезли, кажеш, привезуть.
-Гаразд, з тобою поїдуть двоє охоронців, яких я до тебе підставлю. ...