Глава 5

Ніколь

Я відкрила очі від того, що в моїй кімнаті твориться метушня. Сідаю на ліжку і бачу двоє людей в кімнаті.  Дві жінки, одна брюнетка худенька, інша блондинка, середньої структури тіла. Кімната заповнена сукнею, весільною сукнею, і великою кількістю косметики.

-Доброго ранку, Ніколь ваш батько найняв нас для того, щоб приготувати вас до весілля. Мене звати Літія, я займуся вашою зачіскою, а тією хто займеться вашим макіяжем буде Ната, - вона показала  на блондинку.

-Я Ніколь, гаразд зачекайте десять хвилин я прийму душ і ви почнете мене марафетити.

Я встала з ліжка і пішла до ванної кімнати. Залізши в душ, я освідомила, що це все серйозно, що я залишу цей дім. Що я сьогодні виходжу заміж, за чоловіка якого ніколи не бачила. Якій він є, особливо я він буде до мене ставитися. Добре чи погано, чи взагалі буде байдужий на мою присутність.

Я висушила своє тіло та пішла до дівчат...

Коли вся підготовка була закінчена, на мене з дзеракала дивилася дівчина, в білій сукні. На правій сторні був розріз   і  нога визирала. Декольте не було, але була видна ціла спина. 

Що сказати про мою зачіску, то моє довге руде волосся накрутили і  довгі кудрі падали на спину, закриваючи її.  Я була готова полетіти - як птиця з цього дому. Який мене тут не тримає, який не дав ніяких цінних моментів.

Я розвернулася та побігла на кухню, щоб попрощатися з людиною, яка хоть іноді, не була до мене холодною.

-Яка ж ти красуня Ніколь, як тільки він тебе побачить він впаде від твоєї краси. - каже Тоня і обнімає мене. - Ніколь будь там сильною, яка була і тут.

-Тонь.- я обнімаю її у відповідь, і зракриваю очі не хочу, щоб на мене нахлинули сльози, я і так перед нею тримаюся.

-Все йди. - Магія закінчується і Тоня стає серйозною і йде далі займатися картоплею.

Я давно розуміла, що це значить, батько поблизу. Всі хто були зі мною на одинці, зразу міняються коли бачать батька.
Я розвертаюсь і помічаю батька та йду до нього. Дивлячись на батька і на мене ви замітете, те що нас об'єднує - це очі. Вони були блакитного кольору. Волосся у нас було різне, волосся я успадкувала від мами.

Від батька завжди віє  суровістю, а коли він дивиться на мене то зі з невагою.

-Я готова, ми можемо їхати. - я знаю, що машина уже стоїть та чекає на  мене, я зробила крок, але батько мене зупинив, тим що він сказв.

-Я не буду тебе вести до вівтарю, я не хочу цього робити.

-Я цього також не хочу. - я брешу, звісно мені хотілося хотя би цього на останок.- Я знаю, що ти мене презираєш, ти давно дав знати, даже причину назвав. Але я одного не розумію, чому ти мене залишив в цьому будинку, чому не віддав комусь чи взагалі не викинув на вулицю або просто не вбив?

-Від тебе я не чекав ніякої користі, поки ти була дитиною. Але я знав, що ти принесеш користь в майбутньому, будучи дорослою. Ніколь ти принесеш мені гроші, великі гроші, які мені потрібні, це і все. А що ти відчуваєш, мені до  одного місця, - на його облияччі з'являється усмішка.- Ти можеш уже йти. Твої речі привезуть скоро до тебе..

-Ти даже не будеш на моєму весіллі? - він же тільки сказав про вівтар.
-Ні, тебе чекає там лише він - Голова Нью-йоркської Мафії  і можливо його сім'я. - він розвернувся і пішов до крісла. - Ніколь це більше не твій дім.
-Ти віддав мене йому? - він здурів, проте я говорю спокійно.
-Це вигідно.
-А ну да, а щодо мами?
- А що мама, вона була лише тією хто мав народити мені спадкоємця, але вийшла ти. - він це сказав зі смаком гидоти. Все, я більше не могла цього слухати.
-  Я зрозуміла, я дякую тобі за те що дав мені будинок. Я пішла. - я пішла з дому до машини.
На душі так гадко, мені даже на це весілля всеріно. Відкриваю двері чорною машини і сідаю на заднє сидіння. Останні раз я була за воротами дому два роки тому. 

Ми вирушаємо. Я розвертаюся до вікна, щоб хоть якось відволіктися. Я буду дружиної мафіозі, чому мені так не везе. Потрібно хоть щось запам'ятати, можливо я їду не на свободу, а за інші грати. Ми минали чудові будинки, можливо хвилин через  двадцять водій зупинився біля будівлі.

Вийшовши з машини, я не змогла ступити більше кроку, мене ніби прикували до землі. Я просто хотіла залишитися на місці і відчувати, те що тебе не окружають стіни. Хочеться залишитися, щоб на тобі було, те проміння сонця, та атмосфера.

Але довго я не простою, бо на мене чекає жінка і вона дивиться на мене. 
Роблю крок і йду до неї....
Вона сказала, що мені лише потрібно зайти в середину, там я побачу поворот на право, і потім пройти просто прямо.

Я зроблю це, я не боягузка, як тільки я опиняюся в коридорі, я починаю панікувати. Вдих видих, я дьоргаю ручку дверей і тяну їх на себе....

На мене витріщаються багато людей. Він сказав, що буде він і його сім'я, він помилився, або збрехав. Я йду до нього, той хто стоїть біля алтарю, і дивиться на мене. Сказати, він дивиться прямо мені в очі. Його темно карі очі. Як тільки я опиняюся  біля нього, я говорю йому прямо в очі, в його темно карі очі.

-Давай починати, чим скоріше розпочнемо раніше закінчемо. - Він лише кивнув. Я не очікувала тут зустріти такого чоловіка, на  вік він можливо 25. Особливо такого молодого Боса Мафії. Я думала тут стоїть  і чекає на мене якийсь стариган. Ні стоїть високий чоловік, крисивий чоловік, від чоловіка віє силою. Я йому дотягуюся лише до плечей. Волосся чорного кольору як темрява, очі темно-карі. Боже я його досі розглядую, який стид.  

Священик розпочинає проводити вінчання. Я знову поглянула  на мого майбутнього чоловіка, він не кажеться на перший погляд тираном, надіюся, що моя інтуіція мене не підводить.

-Чи береш ти Ніколь за свого чоловіка Дана з власної волі? - звісно так, якби  моя воля, повірте ви мене не побачили б тут.
Дан повернувся до мене і чекає моєї відповіді. Я довго мовчу?
-Так, звісно. - ще й усмішку відправляю Дану.
-Чи берете ви Дан за свою дружину Ніколь з власної волі?
-Так.
-Молодята ви можете обмінятися обручками.