Глава 1

Ніколь

Що сьогодні почитати? Даже не знаю. Моя рідненька бібліотека, як же я тебе обожнюю. Ні сьогодні не буду читати, не хочеться. Розвертаюся і прямую з бібліотеки на кухню, можливо наша кухарка Тоня, щось смачненьке приготувала для мене.

Йдучи до коридору я роздивляюся картини, не вперше, напевно сотий, я знаю всі дедалі, всі цяточки. Тому що тобі від скуки хочеться на стіни лізти.  

Якже мені напридло це життя, якже я хочу на свободу.

Хочу побачити багато чого нового, зроби те що ніколи не робила. Наприклад, пройтися по магазин, сходити в ресторани, кафе, подивитися фільм у кінотеатрі. Я хочу подорожувати. Мені так хочеться побачити світ. А не це все.

-Тоню, щось є смачненьке? - питаю входячи на кухню.

Знаю є, я зажди  так питаю,  увійшло у звичку давно.

-Ніколь, звісно є, твої улюблені тістечка, візьми там на столі.

-Дякую Тонь.

Підкожу до тістечок, і забираю всю тарілку, хто ще їх буде їсти в цьому домі крім мене, звісно ніхто. Хотіла б я побачити як це робить мій татко, але цього в житті не буде. Але якщо він і з'їсть даже одне, піде сніг. А враховуєм, що на дворі середина літа.

Пряму з цією мискою до своєї кімнати, зачиняю двері, кладу тарілку на ліжко, ох же зараз почастую. Блін де мій ноутбук? От голова, я ж його у вітальні залишила коли сиділа над новинами. Тістечка зачейкайте хвильку.

Спустившись сходами на перший поверх бачу, що ноут лежить на дивані, як тільки я його хапаю, чую як вхідні двері закрилися. Думаю це батько, потрібно швидко сматуватися, чим швидше тим краще, бо якщо він не в гумурі, відхаплю.

З ноутбуком в руках розвертаюся і швидко піднімаюся по сходах переступаючи через одну сходинку. Фух. Зачинивши за собою двері в кімнату я зручно влачтовуюся на ліжку. Відкрваю ноутбук і шукаю щоб подивитися якійсь фільм, смакуючи тістечка.

Тільки я беру тістечко хтось стукає до кімнати. Ну бляха, що сьогодні за день такий.

-Хто? - кого там принесло, точно хтось із прислуги, тато не стукає.

-Ніколь, ваш кличе до себе батько - каже прислуга Катерина, мені вона подобається привітна, дружня.

-В кабінеті?

-Так, Ніколь - не до добра,  в кабінет він рідко коли мене туди кличе.

-В якому він настрої, поганому? -питаю, щоб бути готовою емоційно.

-Не в доброму. - лише відповідає Катерина.
Ну все день далі хорошим не буде.

Катерина розвертається і йде. Катерина у нас працює коли мені стукнуло дванадцять, вона завжди ходить серйозна, але іноді у неї бувають дні коли вона усміхається, але це дуже рідко.

Гаразд, я хочу це швидше закінчити, зачинивши за собою двері кімнати я прямую до кабінету.  Стукаю.

-Входь Ніколь.

Відчиняю двірі і вхожу, батько сидить за своїм робочим столом, він як завди серйозний

-Катерина сказала, що ти мене кликав.

-Да сідай, у мене є для тебе хороша новина.

Сідаю навпроти нього. Що це за хороша новина така. Чекаю.

-Ніколь, три дні тому тобі вже виповнилося вісімнадцять років, тому ти вже доросла дівчина. Я прийняв рішення, що ти вийдеш заміж.

Я мовчу. Заміж, так швидко. Ні це не новина, я знала що вийду заміж за кого батько скаже, але я не думала що це настане так швидко. Гаразд.

-Добре, через скільки днів? - дивлячись на обличчя батька, він точно не думав, що я сприйму цю новину спокійно. 

-Я не думав, що ти так все сприймеш спокійно. Гаразд, твоє весілля пройде через чотири дні, тому готуйся.

-Але чому так швидко, майбутній чоловік так мене чекає? - по виразу його обличчя видно питання йому не сподобалося, що я вікрила сіого рота.

-Не знаю, це мені нетерпиться швидше від тебе позбутися, іди вже Ніколь.

-Дякую татку, я піду - на моєму обличчі з'являється усмішка, хай думає, що мені всерівно .

Встаю і  покидаю кабінет. Як на мене тут для мене буде пан або пропан. Якщо чоловік буде не батько номер два, усе просто чудово, але якщо він такий же, тоді я пропала. Я більше не витримаю другу тюрму.

Повертаюся в свою кімнату і просто падаю на своє ліжко. Дивлюся на свої тістечка, які вже не хочетьсся.

Цікаво, за кого я піду заміж, скільки йому років, він красень? Скільки питань. 
Ну і Бог з ним тим чоловік, мені головне, щоб він дозволяв мені виходити на люди, я хочу побачити все.

Хочу відчути себе вільною, хочу відчути те відчуття свободи.

Від самого народження,  на людях я була стільки разів, це можна порахувати  на пальцях двух рук. Батько мене ховає від світу, та й сам рідко буває вдома.

От якби батько мав не доньку, а сина все було б по іншому. Можливо його ставлення до мене було б краще. А так він просто хоче від мене позбавитися. От якби мама була поряд зі мною вона мене любила б.

Вісімнадцять років я зачинена у власному домі, охорона слідкує за мною, щоб я не втекла, це смішно. Тут даже логіки немає, він мене не хоче бачити значить і світ не повинен бачити. Але татку, я вийду заміж і все зміниться.