ГЛАВА 20

Софія.

Спала я добре і спокійно як не дивно, мабуть, втома, нерви дали свою справу. Але вранці я прокинулася від того, що відчинилися двері з гуркотом, я думала її геть начисто знесли, навіть мій кіт злетів з ліжка ніби його скинули з неї струменем води. Коли розплющила очі, і побачила біля ліжка злого Костю.

- капець, якого біса Костя!!

- А такого, що у нас дуже серйозна проблема!

- а почекати це не могло?

- Ні!

- ай, бля добре кажи, що тобі від мене так рано потрібно? Адже все одно вже не підеш і спати не даси!

Дуже сподіваюся, що це буде не про вчора, і що про те, що було вчора, також нічого не знає інакше мені жопа.

- Ну і?

- Стас у лікарні.

- Що?  як? Чому?

- аварія подробиць поки не знаю Софія, але впевнений це навмисно зроблено, він звичайно живий, мені дзвонив його водій з лікарні, я думаю, хотіли налякати, або не доробили справу, але зараз.

- Що?

- Ти маєш приїхати зі мною туди

- я нікому нічого не повинна!

- В ідеалі так, але в тебе обов'язок.

- Чортів обов’язок ! Як воно мене все заї... Коротше дістало.

- У тебе 20 хвилину на збори, чекаю тебе в низу .

- ага…

І відразу пішов, а я знову плюхнулася на подушку, і тишу перервав Олі:

- походу відкараскатися від поїздки  не вийде

- а то я, на твою думку, цього не зрозуміла?

- Тоді ти знаєш що робити.

- Що?

- піти звідси.

- куди Олі? До матері не піду ніколи в житті, сестрам я не потрібна, Агнес не хочу знову турбувати ... знову бігти в інше місто? Знаєш, набридло вже тікати весь час.

- звичайно до нього Соф ... він, якщо що не дасть тебе в образу, судячи з того як він налаштований, він усіх порве за тебе

- до кого?

- ой, не перетворюйся дурною, до інквізитора свого!

- я не можу.. і він не МІЙ

- по-моєму він уже думає що ти вже ЙОГО, а він твій, тож я думаю, ці очевидні факти ти сама розумієш

- нехай думає, це все одно нічого не змінить.

- Змінить, якщо захотіти, але ти просто боїшся.

- Так Олі все досить!

- Ось бачиш.. прямий доказ на обличчя!

- та НУ тебе!! Дістав уже!

І я встала з ліжка та кулею як ошпарена пішла у ванну, але він зайшов і сказав:

- хоч раз подумай про себе, про те чого хочеш ти, а не те, що хочуть інші або що від тебе чекають, хоч раз пошли все і всіх до біса, і буть щасливою Соф.. І тим більше якщо можливість щастя так близько. і так реально, і ще так як ти хотіла, щоб тебе любили такою, яка ти є .. і не боялися, що ти відьма, і що можеш.

Слухаючи це, я просто мовчала, вперше я чесно зізнаюся, що я згодна зі своїм котом, і я справді боюся, і справді хочу спробувати. Але я зараз не знаю, як мені це все зробити, як повернути все на свою користь та бік. Що ж зараз душ, привести себе в порядок і потім до лікарні, а там ... там по ходу вирішу що далі. Олі мабуть зрозумів, що я його зрозуміла і зробила висновок і мовчки, пішов у кімнату, залишивши мене одну. Далі все було просто та швидко. Я одяглася просто джинси, чорна майка, шкіряна червона куртка, туфлі на шпильці, волосся зібрала в пучок, легкий макіяж, зібрала сумочку, на сніданок не було часу, і Олі залишила вдома, Костя мене особисто відвіз до лікарні, і не дав навіть на сантиметр відійти від нього. Там ми зайшли і пішли в коридор і попрямували до палати. Але тут я побачила інквізицію, і його цього самовдоволеного хмиря Дідікова, який побачивши мене, усміхнувся і підморгнув мені, а я лише зло сказала:

- Костю?

- Що?

- Якого біса тут інквізиція?

- я не знаю...

- Так йди, дізнайся!!

- Спершу відведу тебе до Стаса, потім все з'ясую.

- добре..

І ми пішли туди, але медсестра, яка була, там сказала, пацієнт спить, і нам краще зайти згодом. Тоді Костя пішов дізнатися, що тут відбувається, а я вирішила піти у кафе випити кави, хоч і цього мені не дали зробити. Бо до мене підсів ВІН.

- чого тобі?

- І тобі привіт крихітко, дуже радий тебе бачити

- А я тебе ні!

- ага, я так і повірив моя солодка