ГЛАВА 12

Софія.

Через півгодини і ми на місці і вийшовши з машини, він сказав:

- Софіє, люба...

Ох, це стає ще противніше і нудно. Як я раніше цього не помічала? Напевно, тому що на той момент я не була закоханою в іншого чоловіка.

- Що?

- ти готова?

- так, давай це зробимо і швидше поїдемо.

- як скажеш люба.. і ще Костя буде з нами для охорони, ну знаєш мало що, особливо там.

- добре Стас.

Зробивши кілька кроків я запитала:

- Стас скажи, а ЦІ теж будуть там?

- якщо ти про свою матір і сестер Анну і Агату, то боюся що так. Статус їх чоловіків цього вимагає…

- Що ж я в цьому і не сумнівалася.

- Впораєшся?

- звичайно, вони як ні як мої рідні ... хоч і такі ...

- якщо що я буду поряд...

- Дякую..

І він узяв мене за руку міцно її, стиснувши, і ми пішли усередину. Там почалося все як завжди з вітань чи то з одними, чи то з іншими. Коротше декого знала з преси, але не особисто, про когось чула, а інших не знала і не напружувалися запам'ятовувати їхні імена, мені це не потрібно було, просто з ввічливості кивала, і посміхалася як хороша дівчинка, і іноді щось говорила, але саму від цього вже нудило. Поки що цих трьох я не бачила, але це не означало, що їх немає. Батьки Стаса теж не спромоглися вшанувати нас своєю присутністю, або, може, зовсім сюди не завітали, бо вистачить і самого Стаса від їхнього імені, ну і нехай мені ж простіше, і спокійніше. Одного разу Стас нахилився і сказав:

- Мені треба відійти обговорити одну справу з однією людиною, ти побудеш з Костею добре?

- Так.

- Я швидко, мила .. - І цмокнув мене в щоку.

- звичайно Стас ... - відповіла я,

А самій було Аррр.. фу гидко. Мені треба випити терміново. І тут Костя вчасно сказав, мабуть побачив з моєї реакції, що я зараз відчуваю:

- я так гадаю, ти хочеш випити...

- Так!

- зараз?

- Так!

- добре, будь тут… я швидко…

- добре…..

І відійшов за келихом повернувся, з двома дав мені і залишив собі, я вдячно кивнула, випила залпом.

- Боже як інші все це терплять!

- Звикнеш.

- не думаю...

- а доведеться Софія.. ти сама на це погодилася коли повернулася сюди ....так тепер не скигли

- ох... знаю...

Далі знову тиша. І тут до нас повернувся Стас, весь у напрузі, і здається навіть нервовий, чи злий, і... я навіть не знаю:

- Що сталося Стас?

- з тобою хоче поговорити одна людина.

- Хто???

- не можу сказати, він просив не говорити, просто пішли і сама побачиш він хоче особисто з тобою поговорити

- Стас!

- просто пішли, прошу...

- Це що моя мати?

- Ні….

- Але, Стас!

- Софія давай без сцен та капризів!!

Ох, щоб його!

- Гаразд!!

Але це йому потім з рук не зійде, я поки не дружина, і слухати не зобов'язана.

І він узяв мене за руку провів крізь натовп народу, в коридор, де були кімнати, і ввійшов до третьої зліва, і там я побачила:

- Мама???!!! - Ось сука збрехав

- Привіт дочко ...

І я зло глянула на Стаса:

- Чому??

- вони дуже просили, і я не міг відмовити, коли це стосується тебе, я буду за дверима разом із Костею, якщо що.

- Але...

- повір, все буде добре...

І він поцілував мене в щоку і пішов, зачинивши за собою двері. Я обернулася і побачила, як із тіні вийшла ще одна людина, чоловік років за 50, сивий, з сивою борідкою в дорогому чорному костюмі, зростом десь як Стас,  і підійшов до нас, і поки що мовчав, але це був не її новий чоловік, його я знала, а хто тоді і навіщо він тут. І я вирішила одразу до головного:

- І так мама, кажи, чого ти від мене хочеш?!! Ще й сьогодні, і тут? що вже цього разу?

- Ох, Софія ти люб'язна як завжди!

- Мама не починай ! Інакше ти мене знаєш…

- Гаразд, це твоя справа, але зараз це правда важливо, причому для тебе, я просто хочу тебе познайомити з деким... з ким мала дуже давно познайомити, але не могла, але зараз він сам цього хоче ...

- Ну, тоді не марнуй час даремно мама, ні мій, ні ваш, ні його і так не дуже багато, так що давай знайомий!

Цей чоловік увесь час мовчав, і тільки дивився то на мене, то на матір, і тоді сказав:

- Ох, вона і, правда, вся в тебе Ванда! Характер точно твій, це ж треба так! Та й краса теж ... я б сказав майже твоя копія ...

- ай, не починай!

- Мама!

- Гаразд, Софіє, тільки не кричи, ось краще познайомся це твій Батько! Звати його – Ігор ГРОЗНИЙ.

- Що??!! як батько??!! Він?та ну…

Ну, я, звичайно, знала, що в нас усіх були різні батьки ну точніше в Анни і Агати один, в Агнес другий, а в мене третій, і ще вони знали своїх батьків, і навіть бачилися з ними, все дитинство, а я ні, я навіть його імені не знала. Мати завжди приховувала його ім'я і хто він, причому від усіх. Але зараз і ще так? Не зрозумію в чому підступ. І я запитала:

- мам, це що такий жарт?!

І мені відповів цей чоловік:

- Ні, моя люба, Софія, твоя мати не бреше.. це правда.

- Але ....

- знаю, але я можу довести.

- Як?

- ось дивись… - і дав мені конверт