ГЛАВА 5

Софія.

Довго я не проспала. Розбудив мене страшний гуркіт із кухні. А це означало лише одне, що квітка ожила і почала чудити, а з нею і Олімп. Твою матір! Не будинок, а дурдом, якийсь! Цих двох просто не можна залишити наодинці. Ну, все зараз я їх обох покараю! Догралися! І я швидко зла як пантера рвонула на кухню.

Коли я зайшла, то побачила дуже захоплюючу картину, посуд, що стояв на мийці і столику біля неї, був на підлозі, все що стояло на другому столі, валялося теж на підлозі. Мій кіт, і рослина, ви це тільки уявіть, стояли біля холодильника і билися за величезний шматок сирого соковитого балика, що був у мене припасений на особливий випадок, а ці двоє вирішили його зжерти. Ну, тут я і розійшлася, як закричу з порога:

- Твою мати, що це таке за безлад і шум!

Вони обоє кинули м'ясо і розійшлися в різні боки.

- ОЛІПМ!

- а що одразу я то? Це все воно! Воно першим почало, я тільки намагався врятувати цей шматок соковитого м’ясця!

- ОЛІ, я тобі, що сказала робити? А?

- ну Його стерегти?

- Ось саме так Олі, стерегти, а не битися за шматок мого, чуєш МОГО М'ЯСА! А ви тут що начудили???

- Ой, Софіє, не будь такою дріб'язковою! Це всього шматок м'яса!

- ОЛІМП!

- Ой, гаразд! Зрозумів я, зрозумів!

- Пішов геть Олі, з моїх очей! Інакше будеш лисий!

- Ну і добре! злісна відьма!

- невдячний фамільяр!

І пирхнувши, він пішов, а я швидко рослину посунула в кут, там зробила бар'єр одним заклинанням, щоб не зрушив з місця. Другим прибрала кухню, і пішла до себе, трохи заспокоїтися, і лише потім приступити до приготування пирога для цього чортового інквізитора. Це, звичайно, був не кулінарний шедевр, але для нього зійде. І так торт, готовий, квітка теж, настав час і мені збиратися. І що б мені таке вдягнути? А? Хоча я не на побачення до нього йду. Та й що б, я не надягла сусідки все одно будуть говорити, що я вульгарна, не знаю правил пристойності і вирядилася як повія. Тому вирішила що одягну: темно-синя пряма сукня до колін, яка виділяла мої переваги, і не показувала нічого зайвого, поверх нього шкіряний чорний піджак. Волосся, зібрала в косу на бік, макіяж смокі яйс, і червона помада, хотіла високі підбори, а потім подумала, мені ще квітку нести, і пиріг, плюс раптом доведеться тікати, від добродушних сусідів та люті інквізитора, і вирішила нехай будуть балетки, так найпростіше.

І ось я була готова. Торт запакувала в коробочку, квітку теж. Кота досі не було, сховався гад десь, та й гаразд. І ось я зачинила двері, плюс поставила захисне заклинання, словом якщо хтось сюди синітися, ну там злодії, наприклад, або хтось цікавий, то я знатиму.

І пішла до будинку цього інквізитора, з-за якого всі жінки в окрузі збожеволіли, а він… він, клеївся до мене, ВІДЬМИ, до тієї, до кого йому НЕ МОЖНА. І ось я була вже поряд, і побачила, що там повний двір людей, ох як буде весело. Господи, у що я вплуталася! Гаразд, шляху назад немає. Значить тільки вперед і напролом! І ось я з подарунком і пирогом зайшла до його подвір'я, до цього вони всі голосно шуміли, побачимо мене, затихли, хмм… злякалися чи що. І я сказала:

- а що притихли всі, га? помер хто?

І тут із натовпу почула:

- краще б ти відьма!

Ох, я навіть зрозуміла хто, ця бабуся, через три будинки від мене, живе, з самого мого приїзду вона звинувачувала мене у всіх своїх проблемах, до того ж, що я її не чіпала, НІРАЗУ. І найбільше на мене писала скарг, та й Інга їй у цьому допомагала.

- ох, Клавдія Іванівно, це не гарно з Вашого боку так казати, ще й за спиною? краще одразу в очі!

- а я говорю, як думаю відьма!

- Ну-ну, Клавдія Іванівно, я Вам наступного разу так само скажу, коли ви за відварчиком від тиску та хвороб прийдете!

Так вона постійно його замовляла, спочатку через сайт, але я її вирахувала, вирішила гроші платити і то добре. На це вона замовкла. А тут сказав друга її подруга:

- Що ти тут робиш відьма?

- мене, як і всіх запросили, Віро Ігнатівно!

- Може й так, але тут як бачиш тобі не раді Софія!

І тут я почула знайомий голос:

- боюсь це не так. Їй тут раді, ще й дуже!

І всі обернулися туди, і побачили господаря будинку Романа, що стояв з величезною задоволеною усмішкою,  дивлячись на мене стоячи біля своїх дверей. Всі почали шепотітися, я могла, звичайно, знати, про що, я могла читати думки, якщо дуже хотіла, але я й так знала, що вони думали про мене і про що зараз шепотілися. Але силу читати думки я якщо застосовувала, то це дуже рідко, це мене сильно виснажувало, цей дар сильно тягнув силу, потім він додав:

- її запросив я, і прошу це прийняти, і жодних поганих слів у її бік, теж порошу не вимовляти!

Вони стали ще більше шепотіти, ось захисник хрінів, що він цікаво задумав. Ох, я ще Інги досі не бачила, таке вона б не пропустила, тоді де ця стерва. І так Роман задоволений пішов до мене і сказав: