ГЛАВА 2

СОФІЯ.

Я швидко закінчила із замовленням, у мене був ще вільний час. І я вирішила збігати в магазин за продуктами, поки мій кіт не повернувся із завдання. Коли я увійшла до будинку, кіт був там і, побачивши мене, заявив прямо з порога:

- Де тебе носить Софія?

- Мене? Олімпе, ти явно страх втратив, я бачу, так?

- Я, ні! а ось, ти невідомо де вештаєшся, і одна! А раптом сталося б що? раптом той тип чого надумав би?

- ой, та кому я потрібна Олі. Забув, мене всі бояться!

- не всі Софія ... не всі ...

І я закотивши очі від обурення, пішла мовчки на кухню, складаючи в холодильник продукти, продовжила:

- тільки не говори про інквізитора, він точно не береться до уваги! То екземпляр дуже особливий..

- так саме він Софія!

- краще скажи, що дізнався Олі.

Потім я поставила чайник сіла, за стіл і спитала знову:

- ОЛІМП, я чекаю!

- Та нічого я не дізнався Софія, сусідка наша, ну та блондиниста і набридлива весь час біля нього крутилася як дуже настирлива муха, і скажемо йому це не дуже й подобалося, як на мене

- Інга?

- ага вона…

- І?

- що і? це все більше нікого не було. Вони, то в магазини ходили, то сиділи чайок пили в саду і балакали, і вона так на нього дивилася, як тигр на м'ясо, або вовк на зайця, це було капець бридко, ну як так можна, в неї  ледве слинки не текли 

- Ну і скудота..  Інга що хватку втрачає?

- не думаю, Софія, липла вона до нього конкретно, як муха до меду, інший би вже здався, ось тільки думаю, може саме вона йому не подобається, і його цікавить хтось інший, або він взагалі того.. ну ти зрозуміла..

- на рахунок того, Олі, це перебір, повір, він точно нормальний, інакше Інга б до нього не липла.

- звідки така впевненість? Може він після тебе і став того...

- відчуваю Олі, що ні… але ідея гарна…

Ну не буду я ж йому говорити, що цей Роман точно має сексуальний інтерес до мене. І це я бачила. Хоча, може, мені здалося? Та ні, не думаю.

- Софія? Ау! Повернися на землю!

- Що??!

- Кажу, що будемо робити з тим інквізитором?

- Треба його видворити з міста ...

- Як?

- не знаю, Олі ... ще не знаю ....але обов’язкові придумаю, бо це у в моїх інтересах  і в моєму майбутньому

- Слухай Софія, поверни мені мій вигляд а.. а то цей мені не те ...це наче бути клоуном в костюмі

- А, так, зараз ... пробач ...

Один рух, клацання пальцями, і Олімп став таким, як і був.

- Ну, нарешті, а то набридло бути таким як усі!

- Не ний Олі!

- Ти зла Софія!

- Ну, відьма ж я, забув чи що?Це нормально мені бути злою!

- Так, але ти хороша відьма, сильна...

- Дякую, Олі, втішив господиню, молодець!

І я зробила собі чай і пила його з тортом, Олімпу теж насипала корм, і настала тиша. Потім, коли ми поїли, я сказала:

- У мене є ідея!

- ой, не подобається мені це ... твоє про ідею

- Не будь таким боягузливим Олі

- На що ти мене цього разу пошлеш?

- Отже, так, слухай Олі, потрібно, щоб ти влаштував зі своїми друзями котами інквізитору веселу нічку

- Софіє, ти, що з глузду з'їхала? Не березень місяць! Він одразу на тебе подумає! Бо більше нікому такі приколи творити

- Ну і нехай! Все одно не доведе! Та й тоді йому буде не до мене. А у мене зустріч з клієнтом сьогодні, боюся, перешкодить.

- ох, Софіє, нарвешся ти…. На злого інквізитора,... і буде тобі потім ой як бо-бо ...

- Ой, Олі, ніби вперше то!

- Ні, але цього разу це тобі не звичайний хлопець, і незвичайний старий інквізитор як Аркадій! а дуже серйозний інквізитор, та ще й який!

- ой, гаразд, не панікуй раніше часу, краще йди, займися справою, у тебе мало часу Олі, а я поки що замовлення запакую, і дороблю друге!

- Я на тебе поскаржуся Софія!

- Куди?

- туди як завжди!

- Давай! Заодно Інесі привіт передаси! А то, давно я її не бачила, а так хоч привід буде побачитися, на Каву сходити!

- Що? так ти все знаєш?!!!!

- Про твої постійні скарги на мене? Так! уточню для тебе, що після скарги фамільяра вони дзвонять господині, і дізнаються, чи це правда все, щоб вирішувати, що робити далі ... з котом і господинею..

- і що? що ти сказала?

- а що мала?

- Ну, я не знаю Софія….

- сказала, що ти правду кажеш!

- ЩО??? навіщо Софія? Тебе ж можуть покарати! А мене забрати! І що тоді буде? Як ми будемо?

- Так, можуть Олімп. Але якщо ти хочеш від мене піти, до іншої відьми, у тебе є на це право, і я тебе не триматиму, правда, вибір, за тобою, я все зрозумію, і знаєш  навіть не ображусь…

Мені, звичайно, було його шкода, але я правда не брехала. Якщо він хотів піти, то я дала йому такий вибір. Хоча все ж таки сподівалася, що він залишиться. Він хоч ще та дрібна пухнаста руда паскуда, але я його все одно люблю, як, ні як уже стільки часу разом. Він єдиний, хто мене любить, і розуміє, і завжди поруч.

- Ее.. Софія, ти чого!?

– я все сказала Олімп!

- гаразд - гаразд, все не злись, нікуди я від тебе не піду! Дурна ти Софія! Ти хоч відьма ще та, але звик я до тебе і без тебе вже нікуди, до кінця вже будемо разом, вибач, що скаржився, але ти іноді мене доводила до цього! Ти просто нестерпна від відсутності чоловіка! Причому нормального!