ГЛАВА 3

СОФІЯ.

З моменту пройшло вже три дні. До оголошення коментарів не було, але в особисті їм писали, і повертали котів,  причому за один день по декілька, а всього їх було десять. За всіма стежили працівники Роми, але нічого щоб нам допомогло, не було, вони були обережні, кожного разу нове місце, або взагалі підкидали котів під двері будинку. 

І от черга доходила до мене. І мені ставало все страшніше, нерви булина межі. Зустріч призначити на покинутому складі при виїзді з міста. Рома відразу дівчат відвіз до батьків. Охорона була напоготові. Про те щоб,  я була одна не було мови, тому, Рома наполіг піти зі мною, а хлопці були неподалік, плюс могли нас чути  і бачити, все було сховано за допомогою магії, навіть якщо вони б  стали шукати не знайшли б. І ось він під'їхав до складу, і сказав:

• готова?
• ні, але треба це скоріше закінчити 
• як скажеш..
• може  краще я сама?
• Соф, не починай знову, ми це вже багато разів обговорили, тому моя відповідь досі НІЗАШО! 
• який же ти впертий!
• такий  як  і ти моя кохана відьмочка! 
• яй, гаразд тоді пішли!
• пішли

Далі  ми мовчки пішли  всередину. Приміщення було пусте, напівтемне, і розвалене, було чути навіть шум вітра  і скрепіт сміття під ногами. Чесно це дратувало і одночасно лякало. А може вони нас обдурил і тут нікого немає? а може тут все заміновано? Словом думки лізли погані. Рома напевно це відчув, взяв мене за руку, міцно її стиснув, і тихо сказав:

• не хвилюйся, все буде добре, я ж з тобою..
• дякую.. - тихо сказала я 

інколи мене це навіть лякало і бісило що він так тонко відчув коли я нервую,  як міг мене заспокоїти, лише тим що був поруч. І це дійсно допомагає, я нарешті могла думати тверезо і правильно, без страху і нервів. 

Через деякий час ми опинилися в самому центрі першого поверху, там нас чекали, троє в чорному, один із них отримав коробку, сподіваюся з котом, перевірити  і зв'язатися з ним я не могла, не мала часу.  І ми вирішили що далі я сама, а він буде в тіні. Коли  я підійшла склала:

• я хочу побачити що там дійсно МІЙ кіт! 

    на що мені відкрили коробку  і там сидів мій Олімп, по очам бачила голодний, але живий, що вже було добре. Потім із  темноти почула жіночий голос:

• то значить ти і є та знаменити Софія Нікітіна, точніше вже Дідікова?
• так, а ми знайомі?
• типу того…
• то вийди і покажись! чи страшн?
• мені нічого не страшно! - крикнула вона  і вийшла. Це була висока, струнка дівчина брюнетка, з яскравою червоною помадою, в чорному водолазному костюмі, і коли вона підійшла ближче, я її  впізнала:
•  Мілана? 
• так! 

це була дівчина, яка працювала разом з Ромою, в Міністерстві, але в бухгалтерії, бачила її пару разів, така собі специфічна дамочка, але я не думала що вона така ризикова, що до такого дошла.

• ну і навіщо це все? Весь цей цирк? Якщо хотіла поговорити, могла просто прийти, а не влаштовувати ревний цирк.. - так тепер я бачу вона була закохана в мого чоловіка
• о, то ти зрозуміла?
• прикинь, і це навіть не з допомогою магії, а як жінка, як дружина чоловіка на якого ти так полюєш…
• молодець, значить і правда розумна.. значить правду сказали
• Так правда, то чого ти хочеш? Рома з тобою не буде це однозначно, ні з допомогою магії, ні шантажем, і ти це розумієш, одна  вже пробувала не вийшло
• я хотіла показати тобі як це втрачати дорогих тобі людей..
• ну показала, тобі стало від цього легше?
•  не дуже… але все одно не буде він з тобою, я все для цього зроблю! 

    На це  я лише посміхалася, знала що Рома все чує, і скоро він сам висловиться про це все. 

РОМАН,

Стоячи і за всім цим спостерігаючи я був в такому шоці, що від такої спокійної  врівноваженої Мілани я такого не чекав.  Так я помічав з її боку знаки уваги, але не думав що це дійде до такого.. Ну нічого я з нею потім розберуся, без свідків, професійно по закону. Одне мене тішить як моя Софія, втерла їй носа, сказавши що нас нею ніхто і ніщо не розлучить, навіть магія. Тому я дав знак своїм хлопцям щоб розпочинали, і потім пішов до них.

СОФІЯ.

В цій тиші зненацька, на її спільників і на неї кинули  магія сітки з яких вирватися не так просто, вони впали на коліна,  намагалися вирватися але не вийшло, ця дівка щось там ще кричала, але я її не слухала, коробка з Олімпом впала, і відкрилася, він побіг до мене. Я його взяла на руки і сказала:

• привіт
• привіт Соф
• ти як Олі?
• живий
• Це я бачу а ще?
• Злий, втомлений і скажено хочу жерти і подалі звідси!
• о, бачу з тобою дійсно все добре
• ага..

    І тут до нас вийшов Роман, і його охорона, вони взяли, всю компанію і вивели звідси, а Рома сказав:

• все добре?
• так Ром..
• а котяра як?
• ну….
• та кажи вже!
• я думаю Олі сам має це сказати
• Он як
• Так..
• цікаво як? я ж не розумію мову фамільярів
• Це не проблема, є тут один дієвий спосіб… - і я пошепки про себе проговорила заклинання і Олі знову став чоловіком
• а, так, ну я міг здогадатися.. 
• просто хочу, щоб все було правильно, а не через мене.. а то не все передам так як треба 
• гаразд..