Післямова: Та, що обирала сама

Ця історія — не просто хроніка родини Бріджертонів. Це шлях Вайлет Леджер, яка понад усе боялася стати тінню в чиємусь домі. Ми звикли бачити її мудрою вдовою, але мені було важливо показати, що її мудрість народилася з відчайдушного опору.
​Вайлет не хотіла заміж. Вона зневажала «ринки наречених» і воліла б провести життя на самоті зі своїми фарбами, ніж стати черговим трофеєм на стіні знатного лорда. Її шлюб з Едмундом не був результатом соціального тиску — це був акт найвищої свободи. Вона вийшла заміж не тому, що так вимагав світ, а тому, що зустріла людину, яка не намагалася відібрати в неї олівець.
​Смерть Едмунда стала фінальним випробуванням її сили. У реалізмі життя немає красивих останніх слів, є лише порожнеча, яка залишається після втрати. Але Вайлет довела: навіть коли серце зачиняється на залізний замок, воно може стати джерелом неймовірної сили для інших.
​Вона перестала малювати на папері, але почала створювати долі. Кожен її рух, кожен погляд у майбутнє її дітей — це був її новий спосіб бути митцем. Ця книга — данина тій Вайлет, яка одного разу ризикнула всім заради справжнього почуття і залишилася вірною йому до останнього подиху.
​Дякую, що пройшли цей шлях разом із нею. Тепер, коли ви побачите її у вітальні Бріджертонів, ви знатимете, що під кожним її словом лежить сталь, загартована в дощі, любові та втраті.