Розділ 7. Турнір на віялах та поглядах

Західне сонце заливало сади маєтку Рочестера золотом, але я відчувала лише холодний азарт. Це вже не був просто пікнік. Це було поле битви, де троє чоловіків змагалися за право володіти моїм майбутнім.
​Маркіз Дорсет діяв першим. Він випередив усіх, підвівши мене до столика з рідкісним білим вином.
— Вайлет, я дозволив собі замовити для вас цей сорт із моїх особистих погребів у Франції, — його голос був тихим, але владним. Він поклав руку на спинку мого стільця, позначаючи територію. — Такий тонкий смак зрозуміє лише жінка з вашим відчуттям прекрасного. Ви гідні лише найкращого, і я готовий покласти світ до ваших ніг, якщо ви дозволите мені стати вашим супутником.
​Це було пряме залицяння. Мати, що стояла неподалік, ледь не світилася від гордості. Маркіз не просив — він пропонував угоду, від якої не відмовляються.
​Але тут втрутився граф Рочестер. Він підійшов із гучним сміхом, тримаючи в руках яскраву стрічку.
— Дорсет, не нудь зі своїм вином! Вайлет, я виграв цю стрічку на турнірі зі стрільби і хочу, щоб вона прикрасила вашу сукню. Ви будете моєю королевою на вечірньому святі. Ви ж не відмовите другу вашого батька? — він зробив крок ближче, майже порушуючи межі пристойності, намагаючись засліпити мене своєю безтурботністю та титулом.
​Я відчула себе затиснутою між холодною розсудливістю та галасливою традицією. І саме в цей момент, коли обидва чекали на мою відповідь, з’явився Едмунд.
*********
​Він не ніс вина і не мав стрічок. Він просто підійшов, і натовп розступився перед ним, відчуваючи його неймовірну енергію. Його погляд був гострим, як лезо.
​— Маркізе, ваші погреби чудові, — Едмунд усміхнувся, але очі залишалися серйозними. — Графе, ваша влучність вражає. Але мені здається, міс Леджер втомилася від чужих перемог. Вона хоче власної.
​Він простягнув мені руку — відкрито, зухвало, ігноруючи погляди обох вельмож.
​— Вайлет, там, за огорожею, є берег річки. Я бачив, як ви дивилися на ті верби. Там ідеальне світло для того, щоб зробити ескіз, який жоден маркіз не зможе купити, і жоден граф не зможе виграти на турнірі. Ходімо.
********
​Це був акт відкритої непокори. Дорсет зблід, Рочестер обурено вигукнув щось про етикет, але Едмунд не зважав. Він не просив мого дозволу — він знав, чого я хочу насправді.
​— Ви не можете просто забрати її, Бріджертоне! — процідив Дорсет.
​— Я не забираю її, — Едмунд зробив крок до мене, і я відчула жар, що виходив від нього. — Я просто даю їй можливість обрати не між вином і стрічкою, а між маскою та собою.
​Я глянула на матір — вона була в жаху. Глянула на Дорсета — він був як крижана статуя. А потім глянула в очі Едмунда. У них був цілий світ, який не підпорядковувався правилам.
​Я вклала свою руку в його долоню.
​— Пробачте, панове, — мій голос не здригнувся. — Але світло справді швидко зникає. А ескізи не чекають.
​Коли ми йшли геть під шоковані перешіптування гостей, Едмунд стиснув мої пальці.
— Ви щойно оголосили війну всьому Лондону, — прошепотів він з усмішкою переможця.
— Ні, — відповіла я, відчуваючи неймовірну легкість. — Я просто обрала того, хто вміє відчиняти двері.