Без назви

Добрий день.Мене звати Анна ,мені 33 роки я маю 2 дітей,чоловіка,роботу і здавалося,що все добре аж до поки в нашу країну не прийшла війна.Чому я згадала про війну  хоча розповідаю про онкологію та тому ,що у мене ця хвороба можна так сказати прокинулася саме під час цієї ненависної війни.Коли ми були в окупації ,коли виносили своїх дітей з одного села до іншого перемотавши їх білими тканинами,щоб не розтріляли і таким чином врятувавши їх.І от коли ми пережили окупацію і повернулися додому  я помітила невелике ущільнення на молочній залозі ,мені дуже важко про це писати тому зрозумійте мене будь ласка адже кожного року помирає дуже багато жінок від раку молочної залози. І мені не так багато років  щоб можна було подумати ,що це був саме рак.У тебе нічого не болить,ти ходиш собі спокійно живеш повноцінним життям і тут коли йдеш на перевірку ти думаєш ,що мабуть там мастит або ще ,що небуть бо звісно ховався і по підвалам і де тільки приходилося,думаєш ,що перемерзла, але ж ніяк не рак.Ти просто не можеш зібрати свої думки до купи коли лікар каже ,що у Вас діагностували ракові клітини і потрібно починати курс хіміотрерапії,потім операція та променева ,а ще 5 років приймання спеціальних прераратів.І ти така сидиш і не знаєш,що сказати тебе немов заціпило.В голові пролітає безліч думок ,що сказати рідним як сказати батькам,чоловіку ,як пояснити дітям,що з їхньої мамою і чому її довго не буде .Як можна пояснити дитині якій 4 років.,але ти розумієш ,що повинна лікуватися заради них .Ти повинна бути сильною.І тільки від тебе залежить твоє життя.

Ну ось ти лягаєш до лікарні і починаються довгі дні .Чому довгі запитаєте ви ?Та тому,що в палаті ти не одна Вас там аж 8 чоловік.І кожен зі своєю історією зі своїми проблемами ,своїми переживаннями.І краще не лізти в душу до людини яка не хоче говорити на цю тему.Колись може вона і зможе і захоче поговорити з кимось то краще за все,щоб це був психолог,а не твої рідні бо вони не зрозуміють як це коли залишаєшся сам на сам з собою .Це важко так в день ти можеш з кимось поспілкуватися якось розрадитися,але коли приходить ніч то ти розумієш,що ти один сам на сам зі своїми думками і цей час найдовший ,найболючиший і найстрашніший тобі потрібно зібрати всю волю в кулак і йти вперед і тільки вперед.

Я думала, що у мене звичайний рак ,але ні він виявився гормональний тобто всі переживання негативні емоції впливають на нього. І тут випливає все,що я вище пережила є великою каплею у тому ,що він взагалі з'явився. Я пройшла 12 хімій і з кожною хімією я помирала,а потім через деякий час оживала мій розум і мій оранізм боровся ,звичайно моє тіло змінилося я набрала зайві кілограми ,волостя випало нігті пожовтіли ,але я залишилася тією самою і навіть стала набагато сильнішою.Я зрозуміла тих людей які так довго хворіють важкими хворобами.А найголовніше я зрозуміла,що життя одне і треба його прожити так як ти сама цього хочеш.Я на хвилину зупинилася і побачила який світ прекрасний і кожен день наповнений тим чим хочеш ти і тільки ти.Я стала спостерігати за погодою вона чарівна будь це дощ чи сніг ,будь це сонячний день чи похмурий.Я просто почала жити не задумуючись ,почала отримувати радісні та позитивні емоції .Я проживаю їх сповна адже тільки позитивні емоції можуть нам допомогти.А ще я зрозуміла ,що не важливо як ти виглядаєш головне ,що ти проживаєш .Я познайомилася з безліччю людей всі вони були різні кожен сприймав все по різному,але все ,що вони бажали це жити.Я познайомилася з жінкою яка бореться за своє життя майже 19 років і вона просто неймовірна.Я отримувала підтримку і від людей які поряд зі мною лікувалися.Після хіміотерапії у мене була операція звісно я боялася ,але не через те,що мені робитимуть операцію ні зовсім ні я боялася не прокинутися бо літають ракети та дрони.Ось чого я боюся.Я боялася ,що можу більше не побачити своїх близьких бо сирени дуже часті і ракети почастішали,але все обішлося коли я прокунулася наді мною стояли моя сестра,подруга, лікар,анастезіолог і подруга по лікарні і під наркозом я не зрозуміла чому вона була лиса .Трохи відійшовши я була дуже рада,що мене не покинули і тільки потім коли поговорила з подругою то зрозуміла,що у неї почався курс хіміотерапії.Довго я не лежала я розуміла,що мені потрібно було розходжуватися і робити зарядку як казав лікар.Так це важко,рука не підіймається бо всі нерви перерізані та видалені лімфовузли і я почала потихеньку інші жінки не робили і до речі вони потім так і не розробили руку .Потім я пройшла курс променевої терапії і зараз продовжую лікуватися та вже пішла на роботу.І дорогі жінки я вас дуже прошу якщо вам діагностують рак молочної залози знайте все можно подолати не впадайте у відчай так буде важко, але ж ми жінки ми витривалі ми все можемо.І рак це не кінець світу просто треба повірити у себе.Може комусь моя історія допоможе бо мені історії інших жінок дуже допомогли і я їм дуже вдячна.