1. Початок

Мої пальці замерзли, заклякли від холоду, пронизливий вітер намагався здерти капюшон, холод пробирав до кісток. Я стояла на балконі, вдивляючись у осіннє небо. Саме в таку пору мій мозок, наче в кіно, завжди відмотував 7 років, змушуючи поринути в спогади і згадати того, кого хто подарував мені  найбільше щастя та, в одночас, приніс в моє життя найбільше сліз. Чому саме листопад зворушує рани? Не знаю. Повернувшися до квартири, я заварила каву, сіла на кухні біля вікна і, вдивляючись в темряву. поринула в спогади.

В 24 роки я нарешті вирвалася з батьківського гнізда і переїхала до столиці, вирішивши стати викладачем в університеті, та вступила до аспірантури. Мої батьки завжди вчили мене як правильно жити, вони завжди знали як мені краще і вирішували чого я хочу. але цей вибір одобрили та підтримали. І от, вдихнувши на повні груди запах самостійності, я сіла в автобус, який прямував до гуртожитку університету.

- Ваша кімната №620, це 6 поверх, ліфт не працює, - сказала суворим голосом стомлена вахтерка, - після 23:00 до гуртожитку не пускаю, душ на першому поверсі. ліворуч по коридору, гарячу воду вимикаємо о 22:00. Мене звати Зінаїда Олександрівна. - Продовжила бабуся вахтер.

Я кивнула головою і потягнула свої важкужчі пожитки на шостий поверх. Мама переживала, щоб донечка не опухла від голоду, тому в сумку ретельно було спаковано картоплі відро, консервацію та кілька кілограм замороженого м'яса. Згадуючи матусю на кожному поверсі, я ледь копита не відкинула, поки все донесла до місця дислокації.

Моя кімната мені дуже сподобалась, хоч і була крихітного розміру. Ніжно-персикові стіни, невелике ліжко, стіл, кілька тумбочок, шафа, книжні поличкм, холодильник... та вікно з якого відкривався неймовірний вид на нічне місто та парк. Розклавши речі, я зрозуміла. що дуже голодна. Діставши з рюкзака сковорідку, покрокувала на кухню.

На кухні весело сміялись дві дівчини і коли я зайшла, вони з цікавістю на мене подивилися та замовкли.

- Доброго вечора, - привіталась я.

- Привіт... Ти певно новенька? - запитала одна з них. - Я Іра.

- А я Женя - продовжила інша.

- Я Адріана, - сказала я. 

Ось так банально я познайомилася із совїми подругами, які в майбутньому зіграють величезну роль в моєму житті, про те я тоді про це ще навіть не здогадувалась.

За дослідами, написанням роботи, роботою на кафедрі пролетів рік. За цей рік багато чого сталося, зараз вже всього і не згадати... Я подружилась із Ірою та Женьою. Окрім роботи ми весело проводили час, ходили в гості одна до одної, ходили в кіно та полюбляли по вихідних поспівати в караоке. Дні пролітали, знову рік промайнув... 

Не поспішайте закривати мою історію... Я підходжу до її початку...

А все почалося з того, що ми з дівчатами захопилися переглядом корейських дорам (серіалів). І захопилися настільки, що я почала вивчати корейську мову.  знайшла курси з носієм мови і зареєструвалася на одному сайті для спілкування з носіями мови... Мені вдлося познайомитися з кількома цікавими людьми там. Я кожного вечора намагалася приділити хоч трішки часу на спілкування з новими друзями. Всі, хто не підходив під мої вимоги, тобто не був носіями корейської, були успішно проігнорені. Але в один момент, щось пішло не так... Чи то зірки так стали, что то моя застуда та самотність зіграли так, але коли мені прийшло повідомлення англійською зі змістом "Привіт. як справи?" я відповіла... Чому відповіла? - Не знаю. Я відкрила профіль - фото немає, рідна мова - китайська... Але чомусь відповіла... 

І тут все почалося...