Ще одна причина

«Що. За. Халепа.» — пронеслося в моїх думках, коли я побачила Елвіна в одному рушнику на мокрому тілі. Варто було відмітити що з дитинства він  таки сильно змінився. Став мускулистим, сильним та... Жахливо хитрим. Це ж треба було додуматися вийти до мене в такому вигляді. Не чоловік, а стриптизер, чесно слово! 

— Щось не так? — мило перепитав він, безцеремонно натягуючи при мені спортивні штани й відкидаючи рушник в сторону.

— Твій мокрий зад — це останнє, що я сподівалася побачити сьогодні. Хіба не можна було одягнутися у ванній? 

— Мій дім — одягаюся де хочу, — знизав він плечима. — Та й що ти там не бачила ще? За стільки років ти вже мала б знати кожен шрам на моєму тілі. 

— Може й так, але пошкодуй мою психіку. Як я буду в очі твоїй майбутній дівчині дивитися? Та вона коли дізнається, що я тебе бачила таким — прокляне.

— Е ні! Годі з мене твоїх проклять! Дай з цими розібратися. А то он, тобі ще  мене всю ніч обіймати, а мені тебе зваблювати, — ляпнув він та заліз під ковдру. А потім видно зрозумів, що сказав не те й додав: —  Бо ще втечеш, стане погано й доведеться шукати твоє тіло на Гелловін під всіма гарбузами на вулиці. 

— Який ти милий… — промовила крізь зуби та нервово стала забиратися слідом за ним в ліжко. Всередині шалено калатало серце, тому я швиденько розвернулась до нього спиною та посунулась на самий край. Не вистачало ще ніччю втулитися в нього губами замість подушки. — Тримай свої руки  при собі ніччю.

— Як скажеш, — швидко погодився Ел. Ліжко позаду мене раптово прогнулося і я відчула як цей безсовісний нахабно закинув на мене ногу й притягнув у обійми. Від його поведінки мені захотілося проклясти його ще раз. На щось таке, щоб він страждав до кінця своїх днів! — Я тебе теж люблю, Айві. Можеш не сопіти так страшно своїм красивим носиком. Не допоможе. Не здуєш ти мене з мого ж ліжка.

— Нічого, — протягнула, намагаючись повернутися до нього обличчям. — Я наполеглива. Постара-а-аюся.

— Ну постарайся, — мило посміхнувся Ел, дозволяючи мені нарешті розвернутися. Але перш ніж я встигла хоч щось вдіяти — він притиснув мене до своїх грудей та ввіткнувся губами в маківку. — Спи, люба. Тобі ще грошики заробляти завтра. Вб’єш мене після свята. Обіцяю, я дам тобі на це ще одну причину. 

“Навіть не сумніваюся” — промайнуло в думках, але я змовчала. Чомусь було настільки затишно, що навіть сперечатися не хотілося. Тому я дозволила собі обережно обійняти його за спину та зручніше вмоститися. Елвін мав рацію — прибити його завжди можна. Хай ще поживе трохи…