Двадцять чотири години

Минуло хвилин п’ять, як я стояла посеред кухні, немов якась шоколадна статуя, й боялася навіть поворухнутися. Обіймати цього велетня цілий день?! Ох, святі кексики! Хто ж знав, що життя може мати настільки гарне почуття гумору! А цей ніби тільки того й чекав — щасливий такий! Ходить задоволено по кухні, накладає начинку й неприступно так зиркає час від часу! 

А  найдурніше, що через пів години магія стала діяти й двозначно нагадувати про себе: шкіра чухалась, голова гуділа, а образа переповнювала так, що я ладна була проклясти Елвіна повторно. В превентивних мірах. Й певно це було добре помітно, бо в якийсь момент він розвернувся та глибоко видихнув.

— Ходи сюди, моя обіймальна карма, — хрипко промовив чоловік. — На тебе дивитися вже боляче… Стоїш собі в кутку, ніби вперше мене бачиш.  Не такий я вже й і страшний. 

— Не піду, — буркнула з відчуття вродженої відьомської впертості та склала руки на грудях, щоб не чухати. — Себе пообіймаю і мене попустить.

— Айві, — промовив він, наближаючись з кожним словом все ближче, — ти ж розумієш, що магію не обдуриш?

— Нічого, перетерплю…  

— Що за нестерпна жінка… — закотив він очі, ступаючи впритул та нахабно обіймаючи мене зі всієї сили. — Так би й задушив, щоб не страждала через себе ж…! От невже так страшно мене взяти й обійняти? Головне, як в душ до мене вриватися — то ти тут як тут. Як дивитися в підсобці як я перевдягаюсь — то знову ти перша. І де ж ділася та напускна впевненість, га? Зізнавайся, що, серце тьохкає?

Нестерпний Елвін все тихіше шепотів мені прямо на вухо, й що саме образливе — моє серце дійсно забилося швидше. Чи то від того тону, яким він все це говорив. Чи то від раптової близькості його губ коло моєї щоки. Чи то я просто була занадто голодна, а від нього все ще неперевершено пахло корицею, випічкою та ягодами. Ще й ніби на зло цей спокусник дотягнувся до полички й витягнув печиво, яке пік зранку та протягнув до своїх губ. 

— Тьохкає, ще й як тьохкає, — прошепотів він й нахабно надкусив, а потім тицьнув печивом в мій рот. — Я звідси чую його. 

— А ти тільки того й чекаєш, — вичавила з себе, доїдаючи смакоту. Від його зухвалості аж оскома зводила. Мені навіть ніяково стало через цю шалену самовпевненість. Якби не знала цього негідника змалечку, то подумала б, що він надумав мене зваблювати. До речі… — Елвіне? А, Елвіне? З моїм прокляттям все ясно й так — обіймальні тортури до ночі. А що з твоїм то?

— Е, ні, люба. Ти не зрозуміла, — розтікся в щасливій посмішці красень та сперся задом на стільницю. — Твоя карма діятиме двадцять чотири години, а не до ночі. Тому ти сьогодні ночуватимеш в моєму ліжку. 

— Як в ліжку…? — тільки й вилетіло з мого рота. — А…?

— Нахабно обіймаючи мене до самого ранку, люба. Руками й ногами. Немов лінивчик. Милий такий лінивчик, якому просто життєво необхідно отримати дозу ніжності. Тому рекомендую тобі змиритися з цим та якось прийняти. Сама ж з'їла кекс. Ще й в мене запхнула. 

— Я ж не думала, що...

— Зате тепер в тебе буде цілий день, щоб про це подумати. Тому перестань на мене так дивитися та ходімо додому. Я жахливо втомився за цей вечір та хочу спати. 

— Спати...? — перепитала, намагаючись уявити цього чоловіка поруч з собою. 

Бурхлива фантазія підкинула кілька спокусливих картинок і я зашарілася від них, ніби мале дівчисько. Тримай себе в руках, Айві! Ти пристойна відьма! Нема чого перейматися. Він той самий хлопчисько який одягав футболку задом наперед та ховався від лікаря під столом, щоб йому не зробили укол. Нічого не змінилося. Все буде добре…