Розділ 14.2

– Йди, чого завмер? – пробурмотіла вона, квапливо ховаючи погляд. Її щоки заливав зрадницький рум’янець, а звична буркотливість зараз звучала як дуже погано зіграна роль. – Обіцяв провести, то проводь. Стоїш тут як експонат.

Я ковзнув поглядом по її палаючому обличчю, розкуйовджених рудих кучерях і вперто стиснутих губах. І раптом чітко зрозумів, що більше не хочу та не буду опиратися тому божевільному імпульсу, який батько перервав кілька хвилин тому. 

Один стрімкий крок, і мої руки вже міцно обхопили її талію та підхопили під коліна. За мить я легко відірвав її від мармурової підлоги, зручно влаштувавши на руках. Еллі зойкнула та інстинктивно вчепилася у лацкани мого піджака.

– Гей! – обурено пискнула вона. – Ти що робиш?! Навіщо?!

– Підлога мокра, – абсолютно серйозно заявив я, незворушно крокуючи далі й міцніше притискаючи її до себе. Вона здавалася майже невагомою.

– Де мокро?! – вона ошелешено глянула на мене, а потім униз. – Я ж бачу, що там сухо! 

– Твій зір підводить тебе, Катастрофо, і я б йому не довіряв, – іронічно зауважив я. – Ти ж щойно переплутала мене з експонатом, тож хтозна, що тобі ще примариться. 

– Та ти!.. – задихаючись від обурення, видала вона. – Я йшла та відчувала, що підлога суха! Я чудово вмію відчувати!

Вона почала кумедно дриґати босими ногами в повітрі, намагаючись звільнитися, та я тримав її міцно. Доводилося зціплювати зуби, щоб не розреготатися з її марних спроб влаштувати бунт. 

– Повторюю, – погрозливо сичала вона, – я вмію відчувати!

І тут ці слова наче перемикач клацнули в голові. Моя іронія миттєво зникла. Я раптово завмер посеред коридору, Еллі від несподіванки теж припинила пручатися. А потім я зробив те, чого сам від себе не очікував: схилився настільки близько, що між моїми губами та її трохи відкритим від здивування ротом залишалося не більше міліметра. 

– Впевнена? – прошепотів я.

Присягаюся, у цю секунду вона голосно гикнула. Уся її бойова готовність випарувалася безслідно. Притиснута до моїх грудей, вона дивилася на мене своїми величезними медовими очима, які зараз затопив цілковитий, щирий шок. І ще щось... Щось таке палке й тремтливе, від чого моє власне серце раптом збилося з ритму.

Відстань, що залишалася до її кімнати, ми подолали в суцільній тиші. Я ніс її, ловлячи себе на думці, що мені страшенно подобається те, як вона врешті-решт здалася на мою милість. Біля її дверей я плавно опустив її на ноги. Еллі відразу ж відсахнулася на крок, уникаючи мого погляду й нервово смикаючи край своєї сукні.

Я розчахнув двері, жестом запрошуючи її всередину, і ступив слідом за нею. Вона завмерла посеред кімнати, явно гублячись у здогадках, що робити далі зі мною на цій території. Її вигляд зненацька став до болю беззахисним і розгубленим.

Не поспішаючи, я оминув її і попрямував до стійки з гардеробом.

– Ну то що, – я відкашлявся, бо голос несподівано зрадницьки охрип. – Що плануєш вдягнути? 

– Ще... гадки не маю, – пробелькотіла вона, уважно вивчаючи носки моїх туфель.

Мій погляд пробігся по тканинах. 

– Гаразд. Покладися на експерта, – я витяг довгий чорний чохол, що ховав у собі важкий струмливий шовк смарагдового кольору. – Це на вечір. Ця сукня виконає свою місію на сто відсотків.

Я простягнув вбрання їй. Еллі невпевнено підійшла та забрала його, притискаючи до грудей.

Знову обернувшись до речей, я замислився на секунду. Уявив її вогняні пасма на тлі світлої шкіри й впевнено зняв вішак із вишуканою сукнею-футляром насиченого бордового кольору. 

– А це на день. Ідеальний вибір, щоб потягувати шампанське в саду та грати на нервах моєї матері. 

Я простягнув їй і цей варіант, який вона так само мовчки забрала.

Чомусь у мене не було жодного бажання залишати кімнату. Я стояв і розглядав її з ледь помітною усмішкою. Обвішана шовками, моя «кохана» зиркала з-під вій, аж раптом її природна бунтарська натура спробувала прорвати броню зніяковіння. 

– Може, тобі ще й показ мод влаштувати? – видала вона з награним сарказмом. – З подіумом і зміною образів?

Не зводячи з неї очей, я повільно зробив крок назад і зручно вмостився у глибоке оксамитове крісло. 

– А чому б і ні? Гарна ідея.

Заклавши ногу за ногу, я сперся ліктем на підлокітник і торкнувся пальцями губ, усім своїм виглядом демонструючи, що приготувався до шоу.

– Я маю купу часу, Катастрофо. Вражай.

Її обличчя вмить зашарілося, мало не зрівнявшись кольором із винною сукнею в її руках. Еллі обурено втупилася в мене. 

– Геть, – видихнула вона.

Я ледь примружив очі. Вимога звучала так само, як і вранці, але змінився тон. Тоді вона гарчала, штовхалася і з неабиякою силою буквально виштовхала мене за двері, як розлючений бульдозер. А зараз? Зараз у її голосі не було того бронебійного, агресивного напору. У ньому бриніло щось зовсім інше. Щось м’яке, збентежене й натягнуте. Вона не лютувала. Вона... хвилювалася. І причиною цього був я.

Від цієї думки гаряча хвиля приємно розлилася низом живота. Я ще кілька митей посмакував це відкриття, не зводячи з неї очей. Відтак мої пальці відбили повільний, розмірений ритм по підлокітнику. Тук-тук-тук. М’яко, без жодного різкого руху, я піднявся з крісла. 

– Гаразд, – промовив я приглушеним тоном, скорочуючи відстань між нами до мінімуму. – Не буду тебе бентежити, руда.

Моя рука потягнулася до її обличчя: я ледь відчутно підчепив вогняний локон, що впав їй на щоку, злегка смикнув за нього. Не кажучи більше ні слова, я розвернувся й вийшов із кімнати, тихо зачинивши за собою двері.