Розділ 13.3

Я лише примружилася, розглядаючи його бридке обличчя, та мовчала. Мені чомусь було гидко навіть рота розтуляти в його присутності.

– Грем любить підбирати щось дике, зламане, а потім дивитися, як воно намагається вижити в нашому світі. Тягав усяких пташок додому зі зламаними крилами, потім ховав за парканом. Ідіот.

– Не знала, що брат Грема такий придурок, – я знову спробувала його обійти, але Едвард випередив мене кроком убік і притиснувся накрохмаленими грудьми.

– А ти цікава іграшка, руда, – протягнув він так, що мені звело зуби від солодкавого звуку його голосу.

– Я не іграшка, – процідила я, відчуваючи, як від миттєвого нападу гніву в мене почали горіти щоки.

– Звісно, ні, – Едвард м’яко всміхнувся, але його очі залишалися холодними. – Ти просто черговий спосіб позлити батька. Хоча, мушу визнати, ти набагато цікавіша за його попередні спроби. Шкода тільки, що Грем швидко втрачає інтерес до своїх забавок. Коли він тебе викине, Еллі... можеш зателефонувати мені. Я завжди цінував... експресію.

Від його натяку мене ніби вже окропом ошпарило. Вся витримка враз випарувалася. Я зробила крок уперед і, недовго думаючи, з силою тицьнула вказівним пальцем прямо в його накрохмалену сорочку.

– Послухай сюди, ти, самозакоханий індиче! – просичала я, впритул наблизившись до його обличчя і ставши навшпиньки. – Мені плювати з високої гори на ваші хворі сімейні ігри й на те, хто кого тут підбирає! І якщо ти ще бодай раз зиркнеш на мене так...

Я хотіла тицьнути його ще раз, але Едвард раптом перехопив мою руку. Його пальці міцно, наче лещата, зімкнулися навколо мого вказівного пальця. Він не робив мені боляче, але тримав так міцно, що я не могла поворухнутися. На його губах заграла задоволена, масляниста усмішка.

– Відпусти! – вигукнула я, намагаючись вирвати свій палець. – Відпусти, кому кажу!

– Яка дика кішечка, – він нахилився ближче, огортаючи мене запахом свого надто солодкого парфуму. – Тобі б навчитися манер…

– Прибери від неї руки!

Голос ляснув із напівтемряви коридору. В ньому було стільки тихої, концентрованої, вбивчої погрози, що температура в коридорі миттєво впала на кілька градусів.

Ми синхронно обернулися.

Грем ішов до нас у кремовому костюмі й мав вигляд людини, яка просто зараз когось знищить. Я відчула цю руйнівну енергетику навіть на відстані. Його сіро-блакитні очі, зазвичай сповнені лінивого сарказму, зараз були чорними від гніву. 

– Греме, – Едвард зберіг на обличчі інтелігентну усмішку, і його хватка трохи ослабла. – Вона дуже імпульсивна. З цим треба щось робити. Ти працюєш над її пихою?

– Я сказав прибрати руки, – Грем зупинився за півкроку від нас. Від нього віяло таким холодом, що аж шкіра взялася сиротами. – Негайно. Бо інакше твоя бездоганна наречена сьогодні ввечері поведе до вівтаря каліку зі зламаними пальцями на обох руках. І, повір, Еде, я не метафоризую.

Кілька секунд Едвард вивчав обличчя молодшого брата, шукаючи хоч натяк на блеф. Не знайшов. Грем не жартував, він буквально чекав найменшого приводу, щоб розтрощити йому щелепу.

Із демонстративним, зневажливим зітханням Едвард розтиснув пальці.

Я негайно висмикнула руку, притискаючи її до грудей, і інстинктивно зробила крок назад, ховаючись за широку спину Грема.

– Ти завжди був схильний до зайвої драми, – протягнув Едвард, показово струшуючи невидимі пилинки з манжетів свого смокінга. – Жодного почуття гумору.

– Тримайся від Еллі подалі, – голос Грема вібрував від ледь стримуваної агресії. – Якщо я ще раз побачу твій липкий погляд на ній, пальцями ти не обійдешся.

Едвард лише зверхньо пирхнув і, розвернувшись, неквапливо покрокував геть.

Я так і стояла, дивлячись на напружені плечі Грема. Він не ворухнувся, доки кроки його брата не стихли вдалині.

– Я б сама могла… я могла б дати йому між ніг, – сказала я не зовсім упевнено, порушуючи тишу.

Грем повільно обернувся через плече. Від його недавньої люті не лишилося й сліду – на обличчя вже повернулася та сама знайома, лінива напівусмішка. Я від несподіванки аж підняла брови.

– Чого шкіришся? Не віриш? – наїжачилася я.

– Усміхаюся, бо абсолютно вірю, – він окинув поглядом моє розчервоніле, обурене обличчя, і в його очах знову затанцювали теплі, дражливі бісики. – Може, мені й справді не варто було псувати таке шоу.