Розділ 6

– Стій, почекай! – шипіла вона, шльопаючи своєю маленькою долонею по моєму безнадійно зіпсованому піджаку. – У тебе вся спина в землі й якійсь пережованій траві. Це ж ганьба! Твій батько мене точно в озеро з бірюзовою водою втопить!

Я зупинився так несподівано, що вона ледь не врізалася мені в лопатки. Перехопивши її за зап'ястя, я змусив її припинити марний сеанс хімчистки.

– Залиш, Еллі, – я скосив на неї очі й мстиво усміхнувся, уявляючи, як перекоситься обличчя Річарда Ворда, мого батька. – Це мій найкращий лук за весь вечір. Брудний одяг на вивіреній репетиції весілля  – це мій маленький бунт. 

– Мені сказати тобі, що в тебе якісь дуже дивні стосунки з батьками, і що так взагалі-то не має бути, і що з цим треба щось ро... – почала вона, вдивляючись у моє обличчя з виглядом дипломованого психотерапевта-ентузіаста.

– Ти зараз нагадуєш мені одного зануду із сьомого класу, – ліниво обірвав я, ховаючи усмішку.

– Кого? – її руді брови миттєво злетіли вгору.

– Джея Скотта. Хлопця в окулярах товщиною з ілюмінатор. Він теж мав думку про все. На жаль, переважно вголос.

— Ах ти ж, — вона підібгала губи, але продовжувати не стала.

Руда з викликом відвернулась, і ми рушили далі: я — майже задоволений життям, та Еллі — похмура й трохи зла. 

На її сукні біля колін темніли чіткі плями бруду, а з рудого гнізда на голові стирчала довга травинка, надаючи їй вигляду якогось лісового духа, що випадково вийшов під світло софітів. 

Моя власна спина, щедро вимазана землею після нашого епічного падіння, теж не вписувалася в цю вилизану ідилію для мільярдерів. 

Десь попереду струнний квартет старанно виводив Моцарта - «Маленьку нічну серенаду». І ці піднесені, витончені ноти зазвучали відвертим знущанням саме в мить, коли ми вдвох вийшли просто до гостей.

Моя мати стояла біля кришталевої піраміди з шампанським. Її рука з келихом завмерла на півдорозі до губ, а на обличчі застиг вираз глибокого екзистенційного жаху. Ванесса, що була поруч із нею, подивилася на нас так, ніби ми принесли на підошвах бубонну чуму. Батько, що стояв за два метри від алкогольної піраміди, просто завмер, не в змозі вписати цю аномалію в ретельно спланований вечір.

Я зупинився перед сімейною інквізицією, ліниво засунув руки в кишені безповоротно зіпсованих штанів і, витримавши паузу, абсолютно спокійно, крижаним тоном констатував:

– Еллі впала.

Руде непорозуміння поруч зі мною потягнуло носом, визирнуло з-за мого брудного плеча й з максимальною серйозністю, ніби уточнюючи життєво важливу деталь для поліцейського протоколу, додала:

– На нього.

Моя мати, наче в уповільненій зйомці, заплющила очі. Здавалося, вона просто зараз молилася всім богам, щоб відкрити їх і побачити, що це був лише галюциногенний ефект від коктейлів.

Проте минуло буквально кілька секунд, і всі знову вдавали, ніби нічого не сталося.

Люблю вищий світ. Люди тут вміють заплющувати очі на що завгодно, якщо їм це вигідно.

Тільки-но ми піднялися сходами на другий ярус тераси, як шлях нам перегородила пара, яку б я з радістю обійшов десятою дорогою.

Мій старший брат Едвард, у світлому смокінгу, з ідеально укладеним волоссям і з посмішкою, від якої мені зводило зуби. Поруч із ним стояла його наречена Селія, тримаючи келих шампанського. Її обличчя не виражало геть нічого: ні шоку від мого брудного піджака, ні презирства. Вона була витриманою, беземоційною статуєю, яку купили для злиття двох капіталів.

Едвард завжди був батьковим улюбленцем і його слухняною копією. Він ніколи не втрачав нагоди нагадати мені, хто з нас «надійний актив», а хто — «проблемний».

– Греме, – брат окинув мою спину поблажливим, майже радісним поглядом. – Ти знову вирішив привернути до себе увагу найпримітивнішим способом? Валявся в багнюці?