6

Розділ 6. Право сильнішого: Львівський дебют

​Львів зустрів їх не ароматом кави, а колючою мрякою, що пробирала до кісток. Щойно приватний джет торкнувся смуги в Скнилові, ілюзія турецького перемир’я розвіялася, як дим. Данило знову перетворився на «Стоуна» — його рухи стали різкими, а погляд — холодним і зосередженим на екрані телефону.

​Злата сиділа в таксі, стискаючи смартфон так сильно, що пальці побіліли. На головній сторінці ділового видання красувався заголовок: «Тріумф Stone & Co: Яворський забирає Коновальця». У підзаголовку було вказано, що місто остаточно відхилило проект реставрації «Aura Design» через «брак фінансових гарантій».

​— Ти знав, — прошепотіла Злата, коли вони проїжджали повз собор святого Юра. — Коли ми сиділи в тому ресторані над морем... коли ти обіцяв мені «опору»... ти вже мав у кишеньці рішення комісії.

​Данило не відводив очей від вікна.

— Я бізнесмен, Злато. Юридичні процеси йдуть своєю чергою, незалежно від того, що відбувається в лобі готелю. Я виграв цей тендер законно. Мій проект надійніший, дешевий у реалізації та зрозумілий інвесторам. Ти ж знала, що ми конкуренти.

​— Я думала, що ми — люди, Яворський! А ти просто машина для заливки бетону.

​Коли машина різко загальмувала біля жовтого будівельного паркану на Коновальця, серце Злати пропустило удар. На віллі «Юлієтка» вже висів банер «STONE & CO». Поруч стояв величезний екскаватор, чий ківш нависав над прибудовою, як ніж гільйотини.

​— Даниле, вітаю з перемогою! — до них швидким кроком підійшов Маркіян, партнер Данила. Він виглядав як людина, що щойно виграла джекпот. — Місто підписало останній наряд на знесення аварійних частин. Ми чекали тільки на твою відмашку. Починаємо?

​Злата вискочила з машини, мало не впавши на мокрий асфальт.

— Стійте! Зупиніть це! — вона кинулася до воріт, але двоє охоронців у формі Stone & Co миттєво перегородили шлях.

​— Це приватна територія, пані Вербицька, — холодно сказав Маркіян. — Прохід тільки за перепустками.

​— Яворський, зупини їх! — Злата розвернулася до Данила, який повільно виходив із авто. — Ти сказав, що я — твій пріоритет! Це теж був «бізнес-хід»? Тимчасова слабкість, щоб я втратила пильність, поки твій партнер підписував папери?

​Данило мовчав. Він дивився на віллу, на тріщини в цеглі, на Маркіяна, який уже давав знак водієві екскаватора.

​— Даниле, — прошипів Маркіян, підходячи ближче. — Не роби дурниць. У нас контракт. Будь-яка затримка — це штрафи за простій техніки. Місто чекає на бізнес-центр. Тисни на важіль. Будь «Стоуном».

​Данило перевів погляд на Злату. В її очах він побачив не просто ненависть. Там була така глибина зради, що йому на мить стало важко дихати. Він був офіційним власником її мрії, і зараз він мав легальне право її знищити.

​— Маркіяне, — нарешті вимовив Данило, і його голос пролунав надто тихо в шумі дощу. — Проект змінюється. Ми інтегруємо віллу. Повністю.

​— Ти з глузду з’їхав? — Маркіян розсміявся. — Тендер виграно під мій кошторис. Будь-яка зміна проекту — це автоматичне розірвання контракту. Ти хочеш втратити мільярди через... через цей старий вітраж?

​Злата не чекала його рішення. Вона дістала з сумочки печатку своєї студії та теку з документами. В цей момент під’їхала друга машина, з якої вилетіла Емілія з юридичною папкою в руках, а за нею — Богдан, який виглядав напрочуд зосередженим.

​— Панове! — голос Емілії прозвучав як постріл. — У мене в руках судова ухвала про забезпечення позову від Громадської ради Львова. Оскільки Злата Вербицька офіційно подала заяву про фальсифікацію експертного висновку щодо аварійності фундаментів, будь-які роботи зупиняються до рішення суду!

​Данило різко повернувся до Злати.

— Ти подала на мене в суд? — У його голосі чулося не гнів, а гірке розчарування.

​— Я захищаю віллу від тебе, Яворський, — відрізала вона. — Ти виграв тендер, але ти не виграв місто. Тепер ти — мій офіційний опонент. На кожну твою машину я знайду десятьох активістів. На кожну твою копійку — сто параграфів закону.

​— Ти хоч розумієш, що ти робиш? — Данило зробив крок до неї, ігноруючи Маркіяна. — Ти блокуєш власну мрію.

​— Я блокую твій бетон, Стоуне, — Злата підняла підборіддя, ігноруючи дощ, що заливав обличчя. — Побачимося в залі засідань.

​Вона розвернулася і пішла до машини Емілії. Богдан підійшов до Данила і мовчки простягнув йому паперовий стаканчик із кавою з найближчого кіоску.

— Ну що, Даня... Здається, твій «плаваючий вузол» таки спрацював. Тільки тепер він плаває в океані судових позовів. Ти справді хотів її переграти чи просто не зміг вчасно стати Яворським?

​Данило не відповів. Він дивився, як від’їжджає машина Злати, і як екскаватор з ревінням глушить мотор під тиском юридичних паперів Емілії. Боротьба за «Юлієтку» щойно перейшла у фазу професійного винищення, де переможець міг отримати будинок, але назавжди втратити те, що він щойно знайшов у Туреччині.