3

Розділ 3. Гіркий присмак сецесії

​Вечеря на терасі, що буквально висіла над нічним морем, обіцяла стати кращим моментом відпустки. Гори Тавр відкидали величні тіні, а повітря було таким густим від аромату хвої та жасмину, що його, здавалося, можна було пити замість вина. Злата спіймала себе на думці, що Данило — не просто самовпевнений хлопець із басейну. Він виявився глибоким, інтелігентним і... занадто привабливим у м’якому світлі турецьких ліхтарів.

​Все розсипалося вщент, коли телефон Данила, що лежав на столі, засвітився від дзвінка.

​— Вибач, це Львів, дуже терміново, — кивнув він і відійшов до краю тераси, де шум прибою трохи приглушував голос.

​Злата не збиралася підслуховувати. Вона просто хотіла дістала серветку, але порив вітру приніс уривки розмови, від яких її серце пропустило удар.

​— ...так, я в курсі, що «Aura Design» вчепилися в ту розвалюху на Коновальця, — долетів до неї голос Данила, тепер жорсткий і діловий. — Мені байдуже на їхні ескізи з реставрацією ліпнини й вітражів. Тисни на міську раду. Якщо ми не отримаємо дозвіл на знесення вілли під наш «Stone Center», проект прогорить. Зроби так, щоб ця архітекторка по поверненню з відпустки побачила там лише паркан нашої фірми.

​Злата відчула, як кров прилила до обличчя, а пальці стиснули край столу. Та сама вілла "Юлієтка"! Перлина львівської сецесії, над проектом порятунку якої вона працювала останній рік, засинаючи з думками про кожен відновлений кахлик.

​Коли Данило повернувся за стіл із переможною посмішкою, він зустрів погляд, від якого можна було отримати обмороження.

​— Даниле, — тихо, але з металом у голосі почала вона. — А як, ти казав, називається твоя компанія?

​— «Stone & Co», — відповів він, ще не відчуваючи загрози. — Ми спеціалізуємося на масштабних інвестиційних об’єктах. А що таке?

​— «Stone»... Камінь. Як символічно, — Злата повільно підвелася, відсунувши крісло з різким скрипом. — Тепер я згадала, де тебе бачила. Ти — той самий «асфальтоукладальник», який хоче знести історичну віллу на Коновальця заради чергового скляного куба. Ти хочеш знищити будинок, де кожен вітраж — це історія, просто щоб втиснути туди свої офіси з бетону.

​Емілія, почувши назву «Stone & Co», миттєво відставила свій коктейль.

— Данило Стоун? Той самий інвестор, який засипав нас судовими позовами щодо під’їзних шляхів? Злато, ми вечеряємо з людиною, яка тримає бульдозер напоготові під твоїми вікнами!

​Данило розгублено підняв руки:

— Почекай, Злато! Ти все не правильно зрозуміла.У документах було лише прізвище, я думав...

​— Ти не думав, Даниле. Ти просто рахував прибуток, — очі Злати блиснули гнівом. — Ти не просто стрибнув «бомбочкою» в басейн. Ти спробував розтоптати все, у що я вірю. Моя робота — давати будівлям нове життя, а твоя — перетворювати їх на пил.

​Богдан спробував розрядити атмосферу:

— Дівчата, ну це ж просто бізнес! Даня не злий, він просто бачить потенціал там, де інші бачать старий мотлох...

​— "Старий мотлох"? — Емілія змірила Богдана нищівним поглядом. — Значить так, «гуру маркетингу». Нам більше немає про що розмовляти.

​Злата схопила свій капелюх і сумочку, схопила бокал з вином і виплеснула мезиочі Данила все до краплі,на столі в цей час перекинувся графин з тією самою славнозвісною горілкою.

— Знаєш, Даниле, твоя кава була непоганою. Але присмак у неї — огидний. Як і у твоїх методів. Більше ніяких парі й ніяких танців. Сподіваюся, твій майбутній «скляний центр» буде достатньо міцним, щоб витримати презирство всього міста.

​Дівчата розвернулися і швидким кроком попрямували до виходу. Данило залишився стояти посеред тераси, приголомшений власною необачністю та облитим червоним ягідним вином.На столі повільно розтікалася пролита анісова горілка, наповнюючи повітря різким, полиновим запахом поразки.