2

Розділ 2. Старі рахунки під турецьким небом

​Ресторан був розташований на самій терасі, що буквально нависала над морем. Панорама була такою, що навіть у Злати на мить перехопило подих: вогні Кемера внизу нагадували розсипане намисто, а гори Тавр здавалися велетенськими сплячими вартовими.

​— У них доволі знайомі обличчя, тобі не здається —промовила Емілія до Злати,підходячи до столика.

— Можливо десь перетиналися?—запитала та знищуючи плечима.

— Злата елегантно опустилася в крісло, розправляючи свою вже суху (і без плям від лохини) сукню та промовила — Кава була непоганою.

​Данило, який сьогодні виглядав занадто пристойно у світлій лляній сорочці, підсунув їй меню. Його обличчя було все таким же ідеально гладким, а в очах танцювали іскорки.

​— "Непоганою"? — він усміхнувся. — Злато, ти просто занадто горда. Ми точно раніше не зустрічалися у Львові?

​— Навряд чи, — сухо відповіла вона, хоча десь на задвірках пам’яті вже почав крутитися якийсь дуже незручний спогад. — Я зазвичай намагаюся триматися подалі від людей, які стрибають "бомбочкою" в радіусі трьох метрів від мене.

​— Богдане, ти чуєш? — Данило кивнув другу, який якраз намагався пояснити Емілії, що турецька ракія — це майже як наш самогон, тільки з анісом. — Нас вважають небезпечними для суспільства.

​— А я згадав! — раптом вигукнув Богдан, ледь не перекинувши келих. — Данилу, це ж та дівчина з "Форуму"! Минулого Різдва!

​Злата раптово завмерла з виделкою в руці. О ні. Тільки не це.

​— Який "Форум"? — зацікавлено перепитала Емілія. — Злато, ти мені нічого не казала.

​— Та там не було про що казати... — спробувала перевести тему Злата, але Данило вже теж "прозрів". Його посмішка стала настільки широкою, що в ній можна було потонути.

​— Точно! Гігантська ялинка в торговому центрі! — Данило засміявся, нахиляючись ближче до Злати. — Ти була в костюмі ельфа? Чи то був просто дуже специфічний капелюх?

​— Це був дизайнерський берет з паєтками! — спалахнула Злата. — І я не була ельфом, я була організатором благодійного ярмарку!

​— Ага, — підхопив Богдан, — організатором, який так заплутався в гірляндах, що коли Данило спробував тебе виплутати, ти злякалася, смикнулася і вилила на нього цілу склянку гарячого глінтвейну!

​— Ти зіпсувала мені моє улюблене пальто, — додав Данило, театрально зітхнувши. — Я тоді весь вечір пахнув як пряна вишня з корицею. Весь офіс наступного дня думав, що я провів ніч у кондитерській.

​— Ти сам винен! — Злата нарешті не витримала і засміялася. — Ти підкрався ззаду і сказав: "Дівчино, у вас лампочка на вусі блимає". Я ледь інфаркт не отримала!

​— Зате тепер ми знаємо, що лохина — це лише продовження нашої "мокрої" історії, — підсумував Данило, піднімаючи келих. — Тоді був глінтвейн, сьогодні — басейн. Злато, страшно уявити, чим ти обильєш мене завтра.

​— Можливо, морем? — запропонувала Емілія, спостерігаючи за тим, як лід між цією парою нарешті почав танути.

​— Головне, щоб не гарячим воском, — Богдан підморгнув. — Ну що, за зустріч ельфів у Туреччині?

​Злата вперше за весь день подивилася на Данила без роздратування. Можливо, цей відпочинок справді стане особливим. Навіть якщо цей львівський  тип досі вважає її берет ельфійським капелюхом.