Розділ 2.3

— Що ? Ти переспала з мрією кожної дівчини нашого міста ? — Віта викрикує і підіймається зі столу.

Оточуючі починають дивно дивитись на дівчину, але це й не дивно. Ми знаходимось в доволі затишному кафе, а моя нова подруга зовсім не стримує свої емоції.

— Тихіше ! На нас всі витріщилися, — зустрічаю на собі прискіпливі, невдоволенні погляди незнайомих людей.

— Та мені байдуже, — зневажливо махає рукою, а потім сідає ближче до мого стільця. — ну ти даєш, Єво ! Не думала, що ти така спритна. І це все за декілька днів в новому місті, — дівчина продовжує пити каву, а на її розуватих губах залишається пінка від гарячого напою.

— Я сама не знаю, що зі мною сталося вчора ввечері. Сиділа, пила коктейлі … Як раптом опинилась у Міхеля вдома. — на моєму обличчі зʼявляється шок. Як ніби я досі не можу повірити в те, що трапилось.

— Ну то й що ? Ти тепер авторитет для місцевих дівчат, — починає сміятись. — ти головне мене навчи так швидко крутити хлопцями.

— Що значить навчи ? — не зовсім розумію подругу.

— Чому ти дивуєшся ? Це ж не я познайомилася з найпопулярнішим продюсером столиці — Еріком. А на слідуючий день провела ніч з самозакоханим багатієм — Міхелем, — продовжує говорити шепотом. — тепер ти можеш викладати уроки по звабленню багатих кавалерів.

— Та ну тебе, — кидаю в подругу серветкою, а вона починає ще голосніше сміятись.

— Єво, ти краще скажи, — підіймає очі догори. — як тобі вдалося потрапити в спільну компанію двох найкращих друзів.

Після почутих слів, я ледве не подавилася ковтком гарячого лате.

— Віто, ти геть здуріла так лякати ?

— Чого це ? Мені дійсно цікаво як ти потрапили до їх компанії ? Чи можливо тебе з Міхелем познайомив Ерік ? І ти вирішила не втрачати марно час.  — дівчина помічає як я змінююсь в обличчі. — ти образилась ? Я не хотіла нічого поганого сказати. Мені справді цікаво як відбулось ваше знайомство.

— Я вперше чую, що вони найкращі друзі, — нарешті Вітка розуміє в що я вляпалася. — поїду додому сьогодні, і досить з мене цих пригод. На кастингу не пройшла, то чого мені тут сидіти.

— Чому так категорично ? Можливо після цією ночі в тебе зʼявляться відносини. Хоча да… Міхель ще той егоїстичний красень, який дуже полюбляє увагу дівчаток.

— Не буде в нас ніяких відносин, — встаю зі стільця. — навіщо мені це все ? Я приїхала шукати роботу.

— Постій ! — Віта йде за мною.

Я навіть не повертаю голову назад. Йду і нікого не помічаю перед собою.

— А рахунок ? — молоденький офіціант підбігає до мене, а я закочую очі та прямую до виходу.

Подруга розрахувавшись за каву виходить на вулицю та дістає цигарку. Її розкута поведінка імпонує мені, і я врешті — решт змінюю свій емоційний настрій на більш спокійний.

— Ти добре подумала ? — бере мене за руку. — мені хочеться щоб ти залишилася в столиці.

— Віто, мені достатньо пригод, — вдихаю повітря. — хочу додому.

Подруга міцно обіймає мене. А потім нахиляється до правого вуха і шепоче :

— Ну тобі хоча б сподобалось з Міхелем ?

— Віто ! — викрикую і не стримуюсь, починаю сміятись.

Ми стояли ще декілька хвилин на дворі, потім подруга відвезла мене до готелю. І ми все ж таки попрощалися з нею. Мені не хотілось втрачати наше спілкування, тож я пообіцяла приїхати знову. Але трішки пізніше.

Зібравши всі речі та спустившись на перший поверх. Я планувала підійти до рецепції, щоб подякувати за гарні умови та дбайливе ставлення персоналу. І раптом…

— Кого я бачу ? — моє серце забилось в сто разів швидше. Ледве встигла сховатись за деревʼяні двері, щоб краще розгледіти хлопця.

Біля рецепції стояв Ерік. Він був одягнений в сіру сорочку, і цей колір неймовірно пасував йому. Волосся виблискувало, а привітній усмішці не вдавалось залишитись непоміченою.

Що він тут робить ? Невже теж номер забронював ? Але ж він знає, що я живу саме в цьому готелі.

Власні думки заплутували мене ще більше. А руки від нервування перестали мене слухатися. Пальці почали перебирати ключ, який ледве тримався в моїй долоні.

Ну чому саме в цей момент, коли Ерік спрямував свій погляд на двері. Ключ від номера впав на підлогу і відлетів від мене на метр ?

— Ой, — тихо сказала я. — Та що ж це за день сьогодні, — зробила крок до декоративного вазону під яким знаходився ключик.

Хлопець помітив мене одразу. Його настрій змінився. Він розправив свої широкі плечі та поправив зачіску.

— Дякую, ваша допомога більше не потрібна. Вона сама вийшла до мене, — він попрямував до мене.

А дівчина, яка захопливо дивилась на Еріка одразу кинула на мене гострий погляд. В її очах виднілись слова :

« Якого дідька ти тут робиш ?»

Принаймні, мені так здалося.

— Привіт, — неочікувано для себе, я перша привіталась з хлопцем.

— Вітаю ! Приїхав дізнатись як ти ? І чи не влаштувалась ще на роботу в той ресторан, який я тобі пропонував? — ну який же він високий. Почуваю себе захищеною кішечкою поряд з ним.

Моя найсильніша слабкість — це високі симпатичні хлопці.

Стоп, стоп, стоп. Мої думки зайшли дуже далеко. Про що я взагалі думаю ?

— Яка робота ? Я додому їду, — йду до своєї валізи, яка непомітно визирає з-за дверей.

— Не жартуй, — голос змінюється в тоні . — в тебе щось трапилось ?

Значить його друг ще не розповів про мене. А мені зовсім не хочеться бути в центрі уваги хлопчачих пліток та обговорень.

— В мене все гаразд, — тягну валізу. — відійди ! Ти закриваєш мені прохід, — намагаюсь не звертати на нього уваги та йду до виходу.

— Єво, поїдемо покатаємось по місту ? Можливо ти передумаєш і залишиш своє рішення на пізніше.

Хм. Але чому я зупинилась ?

«Євочко, будь - ласка їдь в рідне місто.» — єдина розумна думка яка мене переслідує.

Але його очі та тату зводять мене з розуму.

— Тобто ти мене переслідуєш ? — сиджу на передньому сидінні дорогого авто. — чи можливо в гості вирішив заглянути?

— Мені було цікаво чи ти почула мою думку, щодо роботи в кафе… — його очі вмить хитрішають. — а й справді, що думаєш ?