"Хай живе барон!"

 «Хай живе барон!»
1
Мене привели до просторої кам’яної зали, освітленої смолоскипами. Смерділо горілим. На підвищенні стояв трон, а на ньому – хто б ви подумали? Звичайнісінький щур, щоправда, ошатно вдягнутий і в мацюпусінькій короні. Від корони до трону тягнулись тоненькі проводки.
Трон був вбудованим у корпус Борисової погодної машини. Виглядала вона, щоправда, розкішніше: панелі прикрашено візерунками, позолоченими геральдичним зображенням двоголового щура на щиті, з катівським мечем в лапах.
Дроти від машини йшли до генератора. Генератор живився від великого колеса заґратованого з боків деревом. Під колесом горіло багаття, а всередині бігли металевими сходинками, чіпляючись за решітку руками півдесятка нещасних. На чатах стояли Ведмежа Морда і Свиняче Рило. Якщо колесо сповільнювалось, один з них зачерпував з барильця нафти та підливав у багаття. Полум’я підіймалось вище. В’язні кашляли від чорної кіптяви й прискорювались.
До трону крізь стрій песиголовців із піднятими алебардами тягнулась черга. Мене з Мурчиком на руках поставили в її хвіст і підштовхнули держаком в спину.
Обабіч барона на лавах сиділи поторочі у каптанах із золотим шиттям і довгими, до землі рукавами. Найближче, праворуч від Путі стояв козел Баян, ліворуч – Антипко.
Поволі черга підсовувалась. Одних візитерів після зустрічі з бароном випускали через двері в іншому кінці зали, інших виводили під алебардами сторожі, декого закидали у колесо динамо-машини.
- Хто такий? – голос Баяна.
- Іван, наймит, ваша начальницька милосте…
- Ну-ну, не хвилюйся. Маєш донос? На кого?
- На себе, Ваша Всякість. Зранку, коли всі гукали хвалу баронові Путі, я проспав з перепою…
- То й що? Хіба це такий страшний гріх, правда, Ваша Щурячосте?
- Його баронська милість вважає що, не страшний, - Баян промовив замість Путі, - за умови, що він щиросердно розкаюється.
- Дякую, Ваша Ясновельможносте, дякую!
- От бачиш, - глузливий голос Баяна, - Нічого страшного. Дякуй милостивому барону, йди.
Панич підняв руку, зробивши знак сторожі. Наймита миттю схопили.
- Ой, ні. Стривай-но. У нас відучора ціле цеберко березової каші кисне. Не пропадати ж добру, нагодуйте його в дорогу!
Під сміх баронових блазнів нещасного потягли до колоди в кутку зали. Почувся тріск тканини, свист різок і жалібний лемент.
- Наступний! Хто такий? Чого треба?
- Лицар, коли ваша ласка! Хочу викликати барона на поєдинок!
- Тобі призначено?
- Так!
- Ага, є, - звірився зі списком Баян. – Бароне, як плануєте із ним вчинити?
- Я спопелю його полум’яним подихом,– пропищав щур з трону, – Давно хотів навчитись дихати вогнем.
Панич дав знак Ведмежій Морді, і полум’я під колесом зачаділо з новою силою. Корпус генератора вкрився блискавками розрядів, блакитні іскри побігли проводками до баронової корони. Щур випустив клубок диму, потім виплюнув язичок полум’я – не більший, ніж від кишенькової запальнички.
Лицар із брязкотом впав на одне коліно і схилив голову в поклоні.
- Ти тільки поглянь на барона, - звернувся до лицаря Антипко, - Ти бачиш, який він могутній?
- Бачу, - промимрив лицар і шмигнув для переконливості носом.
- Всі бачили?! – крикнув у залу Баян.
- Угу-гу! Слава! Хай живе барон! – загули песиголовці.
- Тобі не страшно? – поцікавився Антипко, - Йди, Ваня, ще трохи потренуйся. У колесі зміцнієш - рано тобі ще на барона…
- Наступний! А, ось і він, той малолітній злочинець, Ваша Щурячість. Зверніть увагу: вступив у змову із небезпечним елементом, ворогом народу, вже засудженим до страти.
- Я волію говорити із ним.
Баян подав знак сторожі, алебарди над нашими з Мурчиком головами розімкнулись. Щур підманив мене лапою.
- Підійди, тільки не надто близько. Хочеш, я звільню тебе просто зараз? Присягнеш і будеш служити мені.У нагороду я раз на рік виконуватиму одне будь-яке твоє бажання.Згода? Щоправда, кота доведеться стратити, вирок є вирок — державна справа. Любий Антипку, підготуй договір, хай підпише кров’ю. Почне як усі: песиголовцем, а там за рік-два і до свиноголовця доросте - хлопчик ти, Ванюшо, метикуватий…
- Моє ім’я Максим! Звільни моїх рідних! І це ніякий не ворог, а кіт мого дядька, Мурчик!
- Хто тобі таке сказав? – засміявся Путя, за ним підхопили Баян, Антипко, всі інші блазні.
- Яке невігластво, ха-ха-ха!
- Який же ти наївний, - сказав щур втираючи хвостом заплакані від сміху очі, потім махнув сторожі, - Взяти!На світанку втопити в болоті. В одному мішку з котом, якщо вже він такий йому любий.
2
Холодно. Можна було б впиратись руками й ногами в круглі стіни й так вибратись на гору, але там залізні ґрати, а над ними - песиголовець.Та ще й, на додачу, стіни тісного кам’яного мішка, куди нас із Мурчиком вкинули, були слизькі від конденсату. Волога збиралась у краплі й стікала під ноги.

Мурчик вмостився спати до мене на шию. Мені ж довелось стояти, опершись плечем. Сідати у калюжу не хотілось. Потроху дрімав стоячи, кілька раз схоплювався від того, що ноги підгинались і я починав сповзати по стіні вниз.
Мені навіть приснилась Охова «Пісня зими» і джерґотіння його чарівної дримби…
- Максе! Максе, прокинься.
Просунутий згори держак алебарди штовхнув у плече.
Я звів очі й побачив зелені очі-блюдця, що світились у проймі відчинених ґрат.
- Ох?
- Ох, Ох. Я своїх учнів ще в біді не кидав. Тихо будь, знаєш, яка від тебе луна йде? Вилазь по держаку, а я притримаю.
Тюремна сторожа хропіла просто на столі, біля кухлів із питвом. Песиголовець згорнувся клубочком на підлозі й теж спав.
Ох дав мені в’язку ключів і смолоскип.
- Тримай, а я з дримбою наготові піду попереду, бо раптом хто назустріч трапиться.
Я дорогою відчиняв усі камери. Дехто зі звільнених в’язнів втікав, дехто плакав, лишався на місці… Були такі, що навіть не зважали на те, що двері їхньої тюрми відчинились.
У дверях однієї з камер на мене накинулись. Вхопили за щоки, за плечі - і почалось: «Трах! Бабах! Цьом-цьом-цьом!» І час від часу мамине або бабусине мокре у щоку: «Плюм!», і просто у вухо: «Дзинь!», - це вже Лізка добралась. Обнімали мене, трусили, гладили, тиснули руку, плескали по плечах і виціловували, аж лящало. А я стояв і посміхався, і мені навіть трохи подобалось. Як же я за ними скучив!
Мене знову врятував Ох.
- Знайшлись? От і добре. А тепер: тихесенько і хутесенько - всі за мною. Я на болото виведу.
- А нам на болото не можна, - сказав тато, - нам треба машину відключати.
- А Бориса нема? – спитав я.
- Борис утік. Щойно ми з’явились усі разом у тронній залі, як на нас накинулись і схопили. Боря тримав тебе за руку. Він розчинився у повітрі, разом із тобою. – сказав тато.
- Ти тут і до того був, зі мною у камері, - додав Владик, - а потім теж у повітрі розчинився, якраз перед тим, як сюди привели усіх твоїх. Ба вважає, що то був наш Макс, і що він уже вдома.
- Двох тебе не може знаходитись в одному вимірі одночасно, бо станеться парадокс. – пояснила Ба, - Це спричинило б виникнення часової петлі - місця, де б усе це весь час повторювалось із прискореною частотою, аж поки не стався б колапс. Вся матерія всесвіту, пов’язана з цією подією перетворилась би в електромагнітну хвилю. Коротше, були б проблеми, і багато чого б зникло. Хтозна, можливо саме це і відбудеться…
- Ба, усе буде добре, я обіцяю.
- Так, золотенький, я теж у це вірю.