Розділ 48

Сьогодні, попри спокусливу пропозицію Максима знову залишитися в нього на ніч, ночую в нашій з Улею квартирі. Потрібно попрацювати над новим проектом, а з Максимом це навряд чи вийде. Роблю собі міцну каву, не зважаючи на пізню годину, і вмощуюся в кріслі з ноутбуком на колінах. Час летить непомітно – як, в принципі, завжди, коли поринаєш у щось з головою. Несподіваний телефонний дзвінок вириває мене з робочого процесу, змушуючи зробити незаплановану перерву.  

— Привіт, — приймаю виклик, зберігаючи зміни в документі.  
— Привіт, — чую дещо ображений голос Ані. — Як справи? Бачила фото в інсті.  
— Давид запросив нас з Максимом за місто, — чи то пояснюю, чи швидше виправдовуюсь.  
— Ясно.  
— А в тебе як?  
— А тобі цікаво? — Концентрація образи в голосі лише посилюється.  
— Ань, що з тобою? Ти чимось ображена на мене?  — Та ні. Хіба в мене є привід ображатися? Ти всього-лише забила на нашу дружбу відколи спуталася з Вітровим. Я з соцмереж дізнаюся про те, як моя найкраща подруга проводить час. Плюс до всього, знаючи про мою симпатію до Давида, могла б хоч запропонувати поїхати з вами.  

— Аню, послухай, усе не так. Ти перебільшуєш. Стосовно Давида – він був з дівчиною, як ти собі уявляєш спроби вас зводити? — Намагаюся спокійно пояснити, хоча сама ситуація напружує.  

— Я не прошу зводити, просто могла б взяти мене з собою, а там я якось сама... Але в тебе ж тепер геть інше життя, інше коло спілкування – закритий клуб мажорів...  

— Що за маячня? — обриваю роздратовано. — Ми з Максимом пара, і нормально, що час ми проводимо разом.  

— Звісно. Тільки чи не занадто ти розчинилася в своєму Максимові? Думаєш, затятий бабій ось так запросто може змінитися? Дано, ти мене пробач, але невже ти дійсно віриш у свою унікальність, що заради тебе поганець стане зразковим хлопчиком? Може, він заради компанії ним став... точніше – прикидається, що став...  

— Ань, досить! — різко обриваю подругу. — Я сама розберусь з Максимом. Якщо ти тільки для цього телефонуєш, то вибач – у мене багато роботи.  

Не дочекавшись відповіді, натискаю «відбій» і жбурляю телефоном на диван. Спроби Ані демонізувати Максима починають виходити за рамки. Розумію: подруга може перейматися за мене, але має ж бути межа. Від її постійних застережень стає нудотно.  

Добре, хоча б з Ульяною в Максима склалися приятельські стосунки. Бо ревнощів з боку Ані мені – з головою. Та й, в принципі, наше з нею спілкування сильно змінилося. Аня, з якою завжди було легко і весело, перетворилася на вічно ображену параноїчку. Сподіваюся, скоро вона звикне до наших з Максом стосунків, інакше важко уявити, як далі розвиватиметься наша дружба. 

Наступні кілька днів ми з Максимом обоє були загружені роботою. Тож сьогодні, звільнившись трохи раніше, поспішаю в супермаркет за продуктами. Хочу зробити коханому маленький сюрприз – романтичну вечерю. Добре, що в мене є ключі від його квартири.  

Дві години біля плити – і смачна вечеря на столі. Максим от-от прийде, тому швидко переодягаюся і поправляю макіяж. Ніби нічого, оцінюю свій зовнішній вигляд, дивлячись у дзеркало.  

— Вау, яка ти сьогодні гарна! — з порогу засипає мене компліментами Максим, пристрасно цілуючи в губи.  

— Лише сьогодні? —  підтягую брови.  

— Завжди, а сьогодні – особливо, — шепоче, злегка прикусуючи мочку вуха.  

— Підлабузник.  

За вечерею навмисно не говоримо про роботу. Просто насолоджуємося інтимністю моменту. Для атмосфери я увімкнула легку розслабляючу музику. Треба було ще свічки купити, але й без них добре.  

— Знаєш, чого я хочу?  

Від хрипоти в голосі Максима по тілу пробігає хвиля збудження. Його палаючий погляд ліниво блукає по мені, розпалюючи вогонь. Замість відповіді ковтаю слину, аби трохи зволожити пересохле горло. Максим підводиться, підходить до мене ззаду. Ніжно поглажує шию, поступово спускаючись до декольте. Відчуваю, як прискорюється пульс, шумно видихаю.  

— Хочу, щоб ми удвох прийняли гарячу ванну... Буду пестити твоє розкішне тіло, — гарячий шепіт обпікає шкіру.  

Здригаюся від несподіванки, коли раптом інтимність моменту порушує характерний звук на телефоні Максима, який сповіщає про SMS.  

— Телефон, — нагадую, коли він проходиться поцілунками по плечу.  

— Потім, — бубнить продовжуючи пестити моє напружине тіло.  

— Раптом важливо, — насилу видавлюю, зберігаючи крихти здорового глузду.  

Максим таки неохоче відривається від мене і тягнеться за гаджетом. Якийсь час зосереджено щось читає, і я помічаю, як витягується його обличчя. Мене лякає, з якою швидкістю змінюються емоції в очах, прикутих до смартфона: шок, розгубленість, гнів. Від поганого передчуття горло стискає спазмом.  

— Як ти це поясниш? — Цідить розлюченим, незнайомим мені голосом, простягаючи телефон.  

Не розуміючи, що відбувається, беру мобільний. Пробігаю поглядом по тексту, відчуваючи, як земля розчиняється під ногами.  

— Нічого не розумію... — бурмочу розгублено, зустрічаючись із розгніваним поглядом Макса.