Розділ 45

Максим
Ніяк не можу зосередитися на роботі. Чекаю, поки секретарка принесе мені каву — сподіваюся, подвійна порція кофеїну дещо покращить ситуацію.  

Я тільки-но повернувся з відрядження, і замість того, щоб взяти заслужений вихідний, приїхав відразу до офісу. Зараз відпочинок — розкіш, яку я не можу собі дозволити. На жаль, відрядження вдалим назвати важко: попри складні перемовини, згоди з постачальником ми так і не дійшли. Я сильно розраховував на те, що контракт таки вдасться підписати, але... на жаль. Тому замість відпочинку мушу працювати — новий етап перемовин уже за тиждень, і до того часу потрібно багато що переглянути.  

Втратити цього постачальника я просто не маю права, принаймні зараз. Хоч посада директора моя, але попереду випробувальний термін. Права на помилку в мене просто немає. Бо саме помилки від мене чекають — точніше, не так: саме до помилки мене підштовхують. Основним каменем спотикання, через який підписання контракту зірвалося, стали деякі неточності в розрахунках. А отже, мене просто хотіли підставити, навмисне зірвати угоду з ключовим постачальником. Такий провал точно відзначився б на якості продукції — з усіма випливаючими звідси наслідками. Тому тепер я особисто все контролюватиму — кожну деталь.  

Сьогодні в мене вже відбулася неприємна розмова з дядьком. Він роздратований, може, навіть трохи розчарований тим, що перемовини провалилися. Тепер Марчук ще пильніше спостерігатиме за мною.  

Я зібрав нараду, де окреслив завдання на наступний тиждень. А ще дав зрозуміти всім,  якщо хтось припуститься подібних прорахунків — навмисно чи випадково — буде покараний.  

Ввечері нарешті набираю Дану. Я шалено скучив. Майже тиждень без неї — справжня випробування. Мені не вистачало наших вже звичних розмов, її сміху, кумедних реакцій на різні ситуації. А ще я нестерпно хочу нарешті зайнятися з нею коханням — утримання зводить з розуму. Добре, що сьогодні п’ятниця: вихідні можна провести разом.  

Підїзджаю до її під’їзду, паралельно набираю смс: «Выходь». Відповідь прилітає миттєво: «Не можу. Я тільки-но з душу, треба волосся посушити. Підіймись ти. Я сама». Робити нічого — стовбичити  біля під’їзду не хочу, тому підіймаюся.  

— Привіт! — з порога кидається на мене, обхопивши шию, з феном у руках.  
— Ух, як ефектно ти мене зустрічаєш! — не витримую й коротко цілую соковиті вуста, насолоджуючись звабливою фігурою в оверсайз-футболці.  
— Не встигла переодягтися, — виправдовується, ніби соромлячись надто відвертого вигляду.  
— Мені подобається. Хочу, щоб ти завжди так ходила... тільки футболку треба змінити на мою, — шепочу хриплим від збудження голосом, по-хазяйськи запускаючи руки під тканину й насолоджуючись дотиком до ніжної шкіри.  
— Ей... Що ти робиш? — протягує, примруживши очі від насолоди.  
— Ти казала, що сама, — нагадую в паузах між поцілунками.  
У відповідь тільки злегка киває, обвивши мою шию руками.  
— Я скучив. Не можу чекати. Особливо коли ти така... спокуслива.  

Підхоплюю свою дівчинку на руки й несу в бік кімнати. Нам негайно потрібне ліжко — інакше я просто помру.  

— Я так рада, що ти нарешті повернувся, — напівпошепки зізнається Дана.   

Ми лежимо на вузькому (не дуже зручному) ліжку, тісно притиснуті один до одного. Дана пальцем малює візерунки на моїх грудях, викликаючи мурахи. Я ледь відчутно погладжую її плече, занурившись обличчям у вологе волосся. Кайф.  

— Скучила?  

— А ти ні?  

— Шалено. Мріяв про тебе цілий тиждень. Єдине, що зігрівало душу — спогади про копну сіна, — жартома нагадую нашу пристрасну пригоду.  
— А мені тут сорока на хвості принесла, що компанію у відрядженні тобі склала якась краля... Віра, здається. Тож, може, ти не так уже й сумував? — слова звучать як жарт, але я розумію: не так все просто.  

— Здається, я знаю, яке ім’я в тієї сороки. Ця «краля», як ти висловилася, відповідальна за юридичний супровід, — відразу пояснюю ситуацію, аби не залишати місця для фантазій.  

— І все? — припіднімається на лікті, щоб заглянути мені у вічі.  

— І все.  

Попри спокійну реакцію Дани, мені не подобається сама ситуація. Подруга, яка тре камінь об камінь, щоб добути іскру й роздмухати з неї багаття, напружує. Особливо враховуючи, що вона ще й асистент мого прямого конкурента.  

Пізніше Дана робить для нас чай з бутербродами. Ми вечеряємо й таки залишаємося в неї на ніч. Планували поїхати до мене, але обоє втомлені — тому вирішили, що нема різниці, де ночувати. Головне — разом.  

Ми розказували один одному, як пройшов тиждень. Обговорювали різні події. Я підтримав прагнення Дани боротися за новий проект. Запевняв, що вона молодець, що наважилася заявити про себе. Дана теж підтримувала мене, коли я ділився своїми робочими моментами.  

Вихідні ми, як і планували, провели удвох. Більшість часу були вдома, насолоджуючись компанією один одного. Вибралися трохи в місто: пограли в боулінг, затарилися в маркеті продуктами. Звичайний вікенд — мабуть, саме так вихідні проводять сімейні пари. Тихо, спокійно, місцями рутинно. Головне — що нам добре.