Розділ 40

Максим

Лють — емоція, яка розпирає мене з середини. Парадокс: у день, коли по суті здійснилася моя заповітна мрія, замість тріумфу я згораю від злості. Три дні ходжу мов навіжений, не можу думати ні про що, крім неї. Мої численні спроби поговорити натикалися на бетонну стіну ігнору. Це бісило, доводило до сказу, я почав зриватися на ні в чому невинних людях. І все через кого...  

Коли зранку вона втекла, як злодій, я, м’яко кажучи, не зрадів. Але трохи охолонувши, списав це на розгубленість — хай. Вирішив дати їй трохи часу переварити все, що сталося. Та коли пізніше зіштовхнувся з цілковитим ігноруванням, мене це глибоко зачепило.  

Наступного дня кортіло поїхати до неї, розкласти крапки над «і», але передумав. Вирішив не квапити, щоб не сприйняла за тиск. Просто обережно прощупував готовність Дани до діалогу. Але чим довше мої повідомлення залишалися без відповіді, тим сильніше наростало роздратування. Хоча ні на одне смс вона таки відповіла. Сьогодні зранку я написав, що заїду по неї, і ми разом приїдемо до ресторану. На що Даніела відписала, на диво швидко, що на заході вона буде не в ролі моєї дівчини, тому приїде сама.  

Що ж, і тут я стримався — не став наполягати на зворотньому, хоч це й вартувало чималих зусиль. Ну й от сьогодні апогей: коли мені все ж вдалося заскочити її наодинці, довгоочікувана розмова переросла в сварку.  

Чому з нею так важко? Зазвичай все з точністю навпаки. Після ночі, проведеної з черговою красунею, задню давав я. Ну бо вони починали вигадувати собі якусь романтичну маячню, яка зовсім не вписувалася в мій життєвий стрій. Як там сказала Дана: «Просто секс» — раніше це було для мене ідеальним варіантом, але не зараз. Вперше в житті я захотів чогось більшого.  

Невже для неї та ніч дійсно нічого не означала? Ні, я не вірю. Дана не з тих, хто ось так просто... А хоча — з чого я зробив такі висновки? Просто вона не схожа на інших. Ні, не ідеальна. Далеко не ідеальна. Справжня. Ось що мене зачепило. Дана ніколи не вдавала з себе «хорошу дівчинку», не намагалася справити враження. І саме цим його справляла.  

З появою в моєму житті цієї фурії все полетіло кудись... із шаленою швидкістю. Я сам не помітив, як змінився мій спосіб життя, самі собою зникли тусовки. Блін, та я вже й не пам’ятаю, коли в мене був секс — ну, крім випадку з Даною. А раніше утримання не тривало більше пари днів.  

А ще з появою Дани я вперше відчув, що таке ревнощі. Ніколи, ніколи це почуття не гризло мені душу. Я навіть уявити не міг, наскільки воно сильне і... бридке. Завжди сміявся з місцевих Отелло, допоки сам не приміряв на себе цю роль.  

Вперше моя кров закипіла від ревності через Артура. Точніше — через те, як Дана дивилася на нього очима, сповненими захоплення. Тоді я, у спробі обманути самого себе, вирішив, що мене просто дратує, що Дана має почуття до чоловіка власної сестри.  

А от коли Давид-придурок почав залицятися до неї в клубі, мізки остаточно поплавилися. Я вже не міг ігнорувати очевидні речі, мусив визнати, що ревную її як божевільний. А потім... А потім ми провели разом неймовірну ніч, і я, дурень, вирішив, що це щось означає.  

На ранок вона виглядала такою тендітною, ніжною, навіть сором’язливою. Це так підкупало. Я вирішив, що розкрив її з іншого боку — який вона старанно приховувала за маскою стерви. Мені давно здавалося, що за фасадом самовпевненої холодної фурії ховається маленька вразлива дівчинка.  

— Максиме, прийми мої щирі вітання, — плескає мене по плечі батько Крістіни. Відчуваю його присутність на заході — справа рук мами, як, власне, і присутність самої Крістіни.  

— Дякую, Вікторе Івановичу, — видавлюю з себе чергову посмішку. Якщо чесно, цей чоловік ніколи мені не подобався.  

— Впевнений, Олег зробив правильний вибір. А правильний вибір багато вартує, — прозорий натяк, і цей — туди ж.  

— Безперечно.  

— У нас з Катериною скоро річниця весілля. Ти в числі запрошених, — урочисто заявляє, ніби робить мені велику послугу.  

— Дякую, приємно. Тільки я буду не один, — сам не знаю, нащо це кажу. Вилізло само собою.  Але воно й на краще — хай планів пустих не будує.  

— Он як? — протягує задумливо, вираз обличчя стає кислим.  

Як на замовлення, Дана підійшла до офіціантки, яка з тацею в руках проходила поруч. Довго не думаючи, я зробив кілька кроків у її бік, приобійняв за талію, повертаючи обличчям до Мельниченка. За що був винагороджений злісним поглядом. Відчуваю — ця імпровізація просто так мені не минеться.  

— Кохана, знайомся: це Віктор Іванович, батько Крістіни, — бачу, як очі дівчини розширилися від здивування. — А це Даніела, моя дівчина.  

— Вітаю, — розгублено киває Дана, намагаючись розгадати, що за гру я затіяв.  

Мельниченко змірює дівчину поглядом, намагаючись приховати зверхнє ставлення. Нічого не каже, лише коротко киває у відповідь. 

 Мене дратує така реакція, бо попри стриману ввічливість, у очах читається зневага. Та хто він такий, щоб маркувати людей? Думає, якщо на банківському рахунку багато нулів, то йому можна все?  

— Віктор Іванович запросив нас на річницю весілля. Я не міг прийняти запрошення без твоєї згоди. Коли відбудеться свято? — звертаюся вже до надутого інди́ка.  

— У наступну суботу, — без особливого ентузіазму відповідає Мельниченко.