Розділ 37

Аби не зійти з розуму від думок, що крутяться в моїй голові, як бджолиний рій, ділюся ними з подругою. Ми з Уляною всілися на малесенькій кухні, де ледь поміщаємось удвох. Подруга заварила для нас чай із трав, які привезла з Закарпаття. Саме те, що мені зараз треба, адже напій має заспокійливі властивості.  

Я розповіла Уляні про вчорашній вечір, починаючи з поведінки Ані в клубі, закінчуючи тим, що сталося між мною й Максимом.  

Мені пощастило з Уляною: вона вміє слухати. Не засуджувати, повчати, соромити, а саме слухати. Вона майже не перебивала мій півгодинний монолог, в якому змішалися факти, емоції, страхи. Вперше за сьогодні відчуваю полегшення, просто від того, що виговорилася.  

— От такі справи, за один вечір все ускладнилося до неможливості, — бідкаюся, сьорбаючи чай. — Не уявляю, як бути далі. Ще й ювілей клятий за кілька днів, там точно доведеться з Вітровим спілкуватися, та що там — вдавати любов.  

— Дано, це, звісно, не моя справа, але, може, вам з Максимом треба нормально поговорити. Ви ж обоє дорослі люди, а вдавати, що нічого не було, — це дитячий садок. Я тебе знаю надто добре: ти ніколи не пішла б на такий крок, якби не відчувала принаймні симпатії. Ти ж чоловіків до себе не підпускаєш, усіх з Артуром зрівнюєш. Ну, за винятком Славка.  

— Я заплуталась, — зітхаю приречено. — Розумієш... Максим — він часом бісить мене так, як ніхто на цій планеті. Але разом з тим викликає якісь дивні відчуття... Я не можу це пояснити. А вчора все так закрутилося: алкоголь, танці, ще й Аня, яка чомусь замість Давида фліртувала з Максимом. Мене її поведінка взагалі збила з пантелику, навіть не знаю, що думати.  

— Ну, мені здається, тут все просто, — впевнено заявляє подруга. — Поговори з Анею й запитай про мотиви її поведінки. Може, ти щось не так зрозуміла, а може — навпаки, вона тебе не зрозуміла. Ну, ти ж сама запевнила її, що між вами з Вітровим нічого не може бути.  

От за що я обожнюю Улю: вона завжди намагається бути неупередженою. Інша на її місті кинулася б топити Аню, зважаючи на їх обопільну неприязнь. Уляна ж не стала налаштовувати мене проти подруги, скориставшись можливістю.  

— Дякую, що вислухала. Якщо чесно, стало значно легше.  
— Звертайся, — хмикає, підносячи чашку до губ.  
— В тебе як? Що з розслідуванням — є якийсь результат? — Заклопотана своїми справами, я зовсім забула про справи Уляни.  
— Та таке. Там цей власник палки в колеса пхне. Підстрахувався, сволота, з усіх боків. Та нічого, я виведу його на чисту воду.  
— Тільки ти будь обережна. Заради великих грошей люди ладні на все, — застерігаю, бо щиро переймаюся за подругу.  

Наступного дня, аби врятуватися від непрошених думок, занурююсь у роботу. А занурюватися мені є в що: бо ювілей вже післязавтра. Розумію: Уляна має рацію, і нам з Максимом таки варто поговорити, але поки що я не готова. Тому ігнорую його повідомлення. Перше отримала ще вчора з текстом: «Чому ти втекла?» Прочитавши, я просто закрила чат — не знайшла в собі сили відповісти. Потім була серія SMS у стилі: «Треба поговорити». Але й тут мені не вистачило сміливості відповісти. Я ще не готова обговорювати те, що сталося. Навіть собі не можу пояснити, що для мене означала та ніч. Про що тоді говорити з Максимом?  

Крім Вітрового, сьогодні я отримала повідомлення від Ані. Та її, на відміну від Максима, ігнорувати не стала. Як і радила вчора Уля, вирішила відверто поговорити з подругою й усе з’ясувати. Ми домовились після роботи випити разом кави.  

Я говорю прямо, без натяків і ліричних відступів. Не хочу, щоб між нами були якісь непорозуміння.

— Ань, скажи чесно: чому, якщо тобі подобається Давид, ти навіть не намагалася звернути на себе його увагу?  

— Не намагалася? Ти жартуєш? А для кого я, по-твоєму, все це зробила? — обурюється, жестом показуючи на нову зачіску. — Знаєш, скільки мені коштувало змінити імідж? Салон краси, сукня... І що? Який ефект? Правильно — ефект відсутній.  

— Пробач, але засмученою ти не виглядала. У мене склалося враження, що тобі не Давид, а Максим подобається. Я права? — Розмова не з приємних, але я маю все прояснити, тому питаю в лоба.  

— Ти що, ревнуєш? Ти ж казала, що у вас суто ділові стосунки? — Ухиляється від прямої відповіді Аня, перевівши стрілки на мене.  

— Я не ревную. Просто хочу зрозуміти. Якщо тобі подобається Вітровий, нащо ти вплутала Давида? 

— Та не подобається мені твій Вітровий, розслабся. Просто хотіла таким чином викликати в Давида почуття ревності. Але він цілий вечір крутився біля тебе.  

— Не розумію: якщо ти хотіла привернути увагу Давида, треба було фліртувати з ним. Чи як він мав дізнатися про твою симпатію?  

— У тому й справа: я хотіла, щоб він проявив ініціативу. Чи я, по-твоєму, мала нав’язуватися? — Роздратовано фиркає подруга.  

— Просто на тебе не схоже, — відповідаю замислено.  

— Що, ми все про мене? Розказуй, що там у тебе? Ви з Максимом так несподівано зникли з вечірки. Скажи чесно: між вами щось є?  

Не знаю, чи варто розказувати Ані про те, що сталося. Раніше в мене не було секретів від подруг, але зараз — така не типова ситуація. Хоч Аня все й пояснила, в мене залишилися деякі сумніви. Ну, якось дивно: в моїй голові картинка не складається.  

— Ні, між нами нічого нема. Принаймні, нічого серйозного. Але того вечора ми... перестали, — вирішую бути чесною.