Розділ 36

Дана

Знову відчуваю на своїй талії міцні чоловічі руки. Мені не треба повертати голову, щоб зрозуміти, —це не Давид. Так гостро моє тіло реагує лише на одного чоловіка. Вдихаю ледь вловимий аромат його парфуму, кайф, заплющую очі від задоволення. Піддавшись спокусі, сильніше притуляюся до його міцного торсу.

Рука Максима злегка погладжує живіт через тонку тканину топу. Мене охоплює хвиля збудження, відкликаючись важкістю внизу живота. Намагаюся вгамувати шалене серцебиття, але моє тіло живе своїм життям, керуючись відчуттями.

— Погана дівчинка, — шепоче, злегка прикусивши мочку вуха, викликаючи мурашки. — Тільки я можу ось так торкатися.

Я мала б щось на це відповісти, заперечити, підколоти — що завгодно, але язик ніби приріс до піднебіння. Не хочу воювати, не сьогодні. Мені просто добре зараз, інше все потім. Зрештою, я маю право на маленьку малюсіньку слабкість. Кому від цього погано?

— Поїхали звідси, — так само пошепки пропонує Максим.

Мій затуманений мозок не спроможний думати, зате інстинкти волають, "так" змітаючи на своєму шляху будь-який супротив. Повертаю голову, натрапляючи на палаючий погляд,  мене накриває нова хвиля збудження. В роті пересохло, аж язиком важко поворухнути, тому тільки киваю у знак згоди.

Ми просто пішли. Нікого не попередили, втекли як підлітки з-під пильного ока батьків. На якусь долю секунди в моїй голові промайнула думка, що треба попередити подругу. Максим заперечив, сказавши, що Аня доросла дівчинка, дасть собі раду.

Ми їдемо мовчки напівпустим шосе на доволі великій швидкості. Максим всю дорогу тримає мене за руку, погладжуючи мою долоню великим пальцем. Розумію, ще не пізно зупинитися, і мабуть, саме так треба зробити. Але сьогодні я не хочу бути правильною, не хочу фарбувати світ  в чорне і біле. Я хочу послати самоконтроль, дозволити собі емоції: яскраві, бурхливі, і хай неправильні, хай. Коли востаннє я почувала себе бажаною, настільки, щоб очі чоловіка палали диким вогнем? Сьогодні. Зараз я почуваю себе такою.

Опинившись у квартирі Максима, ми ніби втрачаємо голову. Не вмикаючи світло, хлопець кидається на мене з поцілунками. Його руки пестять моє напружене тіло. Охоплена полум’ям бажання, відповідаю на поцілунок. Наші язики сплітаються в пристрасному танці, даруючи неймовірну насолоду.

— Як довго я цього чекав, — долітає до мого затуманеного мозку стогін хлопця.

Я теж цього хотіла, щосили протистояла бажанню. Забороняла собі навіть думати про нього в такому контексті, але себе не обманеш. Моє тіло завжди гостро реагувало на нього. Його запах, дотики, посмішка — все це збурювало кров.

Не помічаю, як ми опинилися у спальні, розгубивши по дорозі частину одягу. Я безсоромно вивчаю тіло Макса, ковзаючи руками по оголеному торсу.

— Ти впевнена? — напівшепоче хлопець грубим від переповнюючих його емоцій голосом.

У відповідь злегка киваю головою, не здатна видати жодного звуку.

Максим, підхопивши мене на руки, йде до широкого ліжка в центрі кімнати.

Це був сон — перша думка, яка зранку зародилася в моїй голові. Але вже за кілька секунд вона розтанула під натиском реальності. Заперечувати присутність поруч напівоголеного сплячого чоловіка безглуздо, особливо коли його рука по-хазяйськи притискає тебе до себе.

В пам’яті каскадом почали оживати картинки вчорашньої ночі, обпікаючи щоки сором’язливим рум’янцем. Боже, що я наробила? І як тепер дивитися йому у вічі? Може, списати все на алкоголь, але ж я не була п’яна настільки, щоб не тямити, що роблю. Дана, Дана, треба було все так ускладнювати за крок до фіналу?

— Доброго ранку, — охриплим від сну голосом каже хлопець, підводиться на лікті і ніжно поцілує мене в плече.

Серце шалено б’ється об грудну клітку, до щік знову прилинає фарба. Відводжу погляд, бо духу не вистачає дивитися йому у очі.

— Ей, ти що, соромишся? Після всього, що ми... — незважаючи на жартівливу манеру запитання, в голосі звучить неприховане здивування.

— Хто соромиться? Просто вчора перебрала з випивкою, видно, тиск підскочив, — не подумавши, ляпаю, притуливши долоню до палаючої щоки.

— Серйозно? Тиск? — видає глузливий смішок.

— Мені треба додому, переодягнутися, — тараторю знервовано. — Ти ж розумієш, це все... — затинаюся, вказуючи жестом на скуйовджене ліжко.

— Помилка? — хмурить брови, впившись у мене поглядом.

— Слабкість... Імпульсивний вчинок під впливом алкоголю...

— Я не пив, — заперечує твердо, нівелюючи мій аргумент.

Підхоплююсь з ліжка, не маючи що протиставити, забувши при цьому, що весь мій одяг валяється десь на підлозі. Новий напад сором’язливості спонукає схопити ковдру, аби прикритися. 

От халепа, виявляється, Максим теж спав у чому мати народила. Тільки його, схоже, зовсім не бентежить оголеність власного тіла. Навіть не сіпнувся, коли я здерла з нього ковдру; лежить, як ні в чому не бувало. Я ж квапливо відвертаюся, підхоплюю з підлоги елементи свого одягу, майже тікаючи із спальні.

Трохи заспокоїтися вдається тільки, зачинившись у ванній кімнаті. Радію, що захопила з собою телефон; відразу викликаю таксі через застосунок. Орієнтовний час очікування — п’ятнадцять хвилин, тому швидко приймаю душ, так сяк приводжу себе до ладу. Поки не отримую повідомлення, що машина на місці, з ванної не висовуюсь. Немає сили знову стикатися з Максимом.