Розділ 35

Максим

Роздратування. Надто часто за сьогоднішній вечір ця емоція збурює мою кров. Рука так і тягнеться до стакана з віскі, але силою волі приборкую в собі спокусу. Мій погляд прикутий до танцмайданчика, де Давид якогось хріна лапає мою дівчину, плювати, що не справжню. Бісить. Весь вечір цей придурок відверто фліртує з Даною: компліменти, підморгування, а зараз ще й руки розпускає.

Ще й секретарка Мишкова весь вечір в’ється навколо мене, випинаючи свої принади. То грудьми зачепить ніби випадково, то під столом злегка торкнеться оголеною ніжкою моєї ноги. Невже Дана не помічає, яку гру веде її подружка? Підготувалася, навіть імідж змінила: нова стрижка, не відразу впізнав, якщо чесно. Я, звісно, часто бачу її в офісі, бо працюємо на одному поверсі, а мій кабінет недалеко від кабінету її шефа. Дівчина вона симпатична, таку важко не помітити, але я ніколи не розглядав її кандидатуру для інтрижки. Ну, бо попри репутацію бабія, вмію тримати себе в руках і дотримуватися правил, одне з яких — не поєднувати роботу і розваги. Тим паче під пильним оком дядька.

Це вже не перша спроба дівчини звернути на себе мою увагу. На новорічному корпоративі Аня намагалася фліртувати зі мною, що правда, не так явно, як сьогодні.

От і зараз дівчина сідає на диван поруч зі мною, поки решта компанії відривається на танцполі. Звабливо посміхається, пронизуючи мене поглядом, після чого тягнеться до склянки з соком, вкотре демонструючи свої багатства.

— Так спекотно, треба трішки віддихатися, — мурликає, після чого робить ковток.

Нічого не відповідаю їй на це. Якщо чесно, поведінка дівчини дещо дратує. Не так сильно, звісно, як поведінка Давида, який знову поставив свої лапи на талію Дани. Що він собі дозволяє?

— Гарно виглядають, правда? — чую голос Ані, яка прослідкувала за моїм поглядом. — Дані блондини завжди подобалися. Хоча це не завадило їй безтями закохатися в брюнета Артура.

Від цього зауваження мій настрій зіпсувався остаточно. Якого біса вона все це мені каже?

— Ой, вибач, я ляпнула і не подумала, — наївно посміхається дівчина, вдаючи з себе святу простоту. — А ти чому не танцюєш?

— Нема настрою.

Можливо, моя відповідь прозвучала грубо. Нехай. Не маю в собі настрою грати в ці лицемірні ігри. Та й фамільярність дівчини дратує, хоч в принципі я не є прихильником формальностей.

— У мене сьогодні теж настрій не танцювальний, — злегка надуває губки дівчина.

— Навіщо тоді прийшла на вечірку?

Не знаю, що змусило Аню розгубитися: моє прямолінійне запитання чи холодний тон, яким воно було зроблене. Зазвичай з дівчатами я поводжуся куди люб’язніше, охоче вступаю в гру, підхоплюючи флірт. Але зараз нетипова ситуація, бо моя дівчина затискається з кращим другом, а її подружка відверто мене зваблює.

Зрештою, не витримую неподобства, яке коїться на танцювальному майданчику, і починаю діяти. Рвучко підводжуся і кількома кроками долаю відстань між столиком і майданчиком. Торкаюся, точніше хапаю за плече Давида і жестом показую йому на терасу. Друг розуміє без слів і відразу слідує за мною.

Як тільки ми опинилися наодинці в куті тераси, я накинувся на Давида.

— Якого хріна ти робиш?

— Ей, що таке? Чувак, які претензії? — шкіриться, стукнувши мене кулаком в плече.

— Не вдавай з себе ідіота, — гарчу, дратуючись ще більше. — Тобі що, дівчат мало, що ти весь вечір до моєї чіпляєшся?

— Ти визначся спочатку: твоя вона чи ні? У вас же все на домовленості. В чому проблема? — Давид розводить руками.

— Тебе це не має обходити, — карбую, дивлячись йому у вічі. — Тримай руки при собі, ясно?

— Охолонь, що ти так завівся? Дана не твоя справжня дівчина, а мені вона ще тоді сподобалася...

— Ми тут як пара, для всіх вона моя дівчина, це по-перше, по-друге... просто тримайся від неї подалі.

Злюся, бо не можу знайти аргументів. По суті, Давид правий: вона не моя дівчина. Яка різниця, з ким і як вона спілкується, кому посміхається, кому дозволяє отак обіймати себе за талію? Але мені є різниця, не важливо чому, просто є і все.

— Та ти просто ревнуєш, сам запав на неї, от і бісишся, — нахабна ухмилка спокушає натовкти декому пику.

— Залиш свої припущення для тих, хто їх потребує, — фиркаю, після чого розвертаюся і йду.