Розділ 32

Максим

Після вчорашнього почуваюся кепсько. Ще б, вистава, яку влаштувала Крістіна, зовсім не вписувалася в мої плани. Якого біса мати взагалі притягла її за собою? Що це за ігри такі? А все так добре складалося.

Ранком я мало не тікав із власної квартири, обстановка була настільки напруженою, що майже на фізичному рівні відчувався дискомфорт. Сестра Дани уникала зорового контакту зі мною і була аж надто мовчазною. Вона виглядала розчарованою після почутого від Крістіни. Ще б, ідеальний образ раптово дав тріщину.

З Даною теж не обійшлося без з’ясування стосунків. Тільки-но ми вчора опинилися в спальні, як вона гнівно накинулася на мене зі звинуваченнями.

— Чудово! Краще просто бути не могло. Що ти за людина така? Казанова довбаний, через твої подвиги моя сім’я вважатиме, що я зв’язалася з бабієм і покидьком. Ти взагалі уявляєш, що буде, якщо Лія прочитає ту кляту статтю? Як там: “Столичні мажори в якості розваги закладаються на невинних дівчат, ламаючи їм життя”?

— Заспокойся, — намагаюся тримати себе в руках. — Я не знав, що так вийде.

— І нащо я погодилася на все це? Краще сказала б, що ми посварилися, чи взагалі розійшлися. Не вистачало мені через тебе потрапити під роздачу цієї неврівноваженої. Що вона в тобі знайшла, що так вчепилася?

— Ну звісно, куди нам до ідеального Артура. В такого не гріх і вчепитися.

— До чого тут Артур? Стрілки не переводь. Це твоя мамаша разом з подружкою влаштували тут дешеву виставу, — огризається Дана, кидаючи на мене розлючений погляд.

— Я не винен, що все так вийшло, — кажу дещо різко, бо емоції зашкалюють.

— Яка зручна позиція, — фиркає у відповідь. — Тобі то що, в тебе все за планом, суцільні плюси. Ще трохи пограєш в гарного хлопчика, і компанія в тебе у кишені. Зате я в дупі.

— Мені здається, ти перебільшуєш. Не факт, що твої полізуть шукати якусь там статтю в жовтій газеті. Чекай, ти переживаєш, що Артур дізнався, що в тебе не все так добре? Ось воно що, ти з самого початку для нього все затіяла, фальшивий хлопець і все таке? — ця здогадка чомусь викликає хвилю роздратування.ше

— Що ти заладив: Артур, Артур? Краще б про Кріс свою думав, — огризається, перекривши при цьому ім’я Крістіни.

— Вона така ж моя, як і твоя, — відмахуюсь, бо безпідставні звинувачення починають злити.

— Ти це мамаші своїй скажи,  вона спить і бачить, як оженити тебе на бездоганній Крістіні. Ідеальна парочка: бабій і гримуча змія.

Дана демонстративно відвертається і йде до ліжка. Нервово смикає край покривала, після чого лягає, повернувшись до мене спиною. Чудово, отже безглузда суперечка закінчилася.

Через весь цей хаос не можу зосередитися на роботі. В голові постійно крутяться звинувачення Дани. Дідько, я нічого такого не зробив, принаймні навмисне, а відчуваю провину. Гидке почуття, на яке в мене алергія.

А все через матір з цією ідіотською затією. Бісять її спроби втручатися в моє приватне життя. Настав час розібратися з цим раз і назавжди. Тому після роботи їду до мами для серйозної розмови.

Спочатку я намагався спокійно все пояснити без зайвих емоцій чи докорів. Сподівався на здоровий глузд і розуміння того, що я занадто дорослий, щоб вирішувати щось за мене. Але з самого початку наша розмова пішла не в тому напрямку.

— Я не лізу у твоє життя, я лише намагаюся застерегти тебе від дурниць.

— Мамо, ти себе чуєш? Мені не п’ятнадцять, розберусь, — відповідаю, барабанячи пальцями по скляному журнальному столику.

— Пф... я бачу, як ти розбираєшся. Це ж треба було з купи дівчат вибрати цю хамку. Що ти в ній знайшов? Я ще розумію, якби хоч було на що дивитися. А так — нічим непримітна, провінціальна грубіянка...

— Мамо, не забувай, ти говориш про мою дівчину, — попереджую, обірвавши її образи в бік Дани.

— Максе, невже ти не розумієш, що ви не пара? Хто вона? Якась дівуля з числа обслуги, — зневажливо випльовує останні слова. — Такі тільки й мріють підчепити багатого, аби затриматися в столиці. Я наскрізь бачу цю наглу дівку.

— Мамо, досить! Я не дозволю тобі в такому тоні говорити про мою дівчину. Це мій вибір, прийми і не втручайся. Тобі може не подобатися Дана, але ображати її я не дозволю. І Крістіну свою вгамуй, — через злість мій тон стає різким і холодним.

— Крістіна — чудова дівчина, і ти ображаєш її своєю байдужістю. Вона багато років терпіла твої витівки, чекала...

— Я ніколи і нічого їй не обіцяв. І чекати не просив, тож які можуть бути претензії? Це ти вселила в неї якісь безглузді надії, тож сама з цим розбирайся.

— Ти не розумієш, Крістіна — людина нашого кола. Розумна, вродлива, багата, закохана в тебе, що ще треба? — розводить руками мама.

— Мамо, припиняй цю рекламну кампанію. Крістіна мене не цікавить, крапка, — в моєму голосі звучить твердість.

Мама ще намагалася  відстоювати свою точку зору, але я не дав їй жодних шансів. Сумніваюся, що вона почула  і перестане втручатися, я надто добре знаю свою матір.

 Емоції б’ють через край. Найбільше мене обурює те, з якою зневагою мама говорила про Дану. Майже не знає дівчину, а дозволяє собі такі принизливі висловлювання у її бік. "Вона не з нашого кола"  — аристократка, блін, блакитна кров.