Розділ 31

Додому ми повернулися швидше за хлопців. У Артура було багато справ, які треба владнати сьогодні, Максим, певно, теж затримався на роботі. Тож вирішили приготувати вечерю. Зробити своїм чоловікам приємний сюрприз, чи хоча б зайняти чимось час.

Поки я запікаю курку з грибами у вершковому соусі, Емілія робить грецький салат. В процесі ми теревенимо про все на світі, як в старі добрі часи. Усвідомлюю, як сильно мені бракує сестри, отаких моментів. Шкода, що у нас зараз все так складно. Після того, як Лія з Артуром почали зустрічатися, ми віддалилися, точніше, я відсторонилася.

— Артур, якщо чесно, був проти, щоб ми у вас зупинялися, — закинувши до рота шматок огірка, зізнається сестра. — Він почувається трохи незручно через е-е... ту історію. Я запевнила його, що це всього лише дитяче захоплення, що ми тепер одна родина, а ти щаслива і закохана дівчина. Я ж права?

— Ууу... Звісно, ти права, — відповідаю розгублено, бо не очікувала такого повороту.

— Мама теж наполягала, щоб ми у вас зупинилися. Вона дуже хвилюється за тебе. Переживає, щоб у вас з Максимом усе вийшло.

Он воно що. Виходить, це перевірка, мама не вгамовується. Відправила Емілію в ролі розвідника, хоче, як завжди, все контролювати. От тільки сестра не здогадується, що її використовують у сліпу.

Пізніше ми всі разом вечеряємо. Атмосфера трохи напружена, після вчорашньої сварки з Максимом почуваюся незручно. Він, до речі, теж тримається дещо відсторонено. Кидає на мене короткі похмурі погляди, від чого тільки посилюється дискомфорт.

Мрію, щоб цей вечір швидше закінчився. Мені осточортіло прикидатися, хочу додому, до свого звичного життя.

Докір, який чомусь зчитується в погляді Максима, збиває мене з толку. Не розумію, що він від мене хоче. Взагалі, дивний він якийсь останніми днями.

— Київ, звісно, дуже гарне місто, але, як на мене, тут надто шалений темп. Я, мабуть, не змогла б призвичаїтися, — підсумовує свої враження від столиці сестра.

— Усе справа звички. Я от, коли поїхав за кордон, теж спочатку не міг звикнути, а потім навпаки. Вже коли додому повернувся, усе здавалося не таким, — потискає плечима Максим.

— А мені Київ відразу сподобався, — заледве встигаю закінчити фразу, коли лунає дверний дзвінок. — Хто це? Ти на когось чекаєш?

— Ні, — з погляду, спрямованого на мене, розумію, що наші припущення, чи, швидше, побоювання, збігаються. — Піду відчиню.

— Привіт, — долинає з коридору знайомий голос.

— Привіт, що ви тут робите? Ми ніби не домовлялися про візит. Чому не подзвонила? — голос Максима ніби звучить спокійно, але я встигла достатньо його вивчити, щоб розпізнати нотки роздратування.

— Ми неподалік були, вирішили заскочити привітатися, ти що, не радий? — холодним тоном цікавиться Маргарита.

— Можна було попередити, я ж міг бути не вдома, —  відповідає Максим.

За мить він повертається до нас разом з матір’ю і Крістіною. Та що ж таке, вона тут якого милого?

— Доброго вечора, — вітається білявка, окинувши нас зверхнім, дещо здивованим поглядом.

Поки я приходжу до себе, Максим знайомить усіх між собою. Я, звісно, очікувала візиту Вітрової, але щоб сьогодні і ще разом з Крістіною — це вже перебір.

— Ми не сподівалися познайомитися з рідними Максима сьогодні, але це дуже приємна несподіванка. Повечеряєте з нами? Дана приготувала свою фірмову курку з грибами, дуже смачно, — Емілія, як завжди, щира, на її обличчі привітна посмішка.

— У-у, Даніела сама готує, цікаво, — скрививши губи, хмикає Маргарита Брониславівна.

— Дякую, я таке не їм, тим паче на вечерю, — каже Крістіна, коли сестра пропонує їй пригоститися основною стравою.

— Дбаєте про фігуру, розумію, — люб’язно посміхається Емілія. — Тоді може салат?

— Після шостої я взагалі не їм, — несподівано, але з Емілією Крістіна розмовляє доволі ввічливим тоном, навіть посмішку з себе вичавила.

Максимально дивна ситуація. Дивлюся на людей, які зібралися зараз за одним столом, і розумію, що ми ніколи не мали б перетинатися. Якби не одна маленька, безневинна брехня, яка потягла за собою цілий клубок. І зараз виходить, що ми з Максимом, як два злочинці-рецидивісти, ввели в оману усіх присутніх, вигадавши для них якусь паралельну реальність.

— Коли Даніела приїхала на наше весілля разом з Максимом, ми дуже зраділи. Батькам Максим відразу сподобався, вони з Даною така гарна пара. Ой, а як вони танцювали — це щось, всі гості були вражені. О, в мене є відео, зараз покажу, — Емілія дістала телефон і почала шукати те саме відео.

Помічаю, як зіпсувався і без того не дуже гарний настрій Крістіни від перегляду фрагменту відео. Її пухкі губи стиснулися так, що аж побіліли, в очах заіскрилася ненависть. Але дівчина швидко опанувала себе, начепивши маску байдужості.

Маргарита ж уважно за всім спостерігала, вона була на диво мовчазною, що трохи бентежило. Мати Максима навіть скуштувала трохи запеченої курки з салатом, демонстративно прибравши гриби.

— Ніколи б не подумала, що ви сестри, — відкладаючи тарілку, рівним тоном каже Вітрова. — Геть не схожі. Як в одній родині могли вирости такі кардинально різні дівчата? Я приємно вражена, вихованих, витончених, вродливих молодих леді в наш час не часто зустрінеш. Емілія, вам дуже личить професія піаністки, вишукана з перспективами. Впевнена, на вас чекає успіх. Артуре, ви щасливчик, про таку дружину можна тільки мріяти.