Розділ 28

— Дякую, — промовляє, відставляючи тарілку. — Чесно кажучи, я вже забув смак гречки.

Мені хочеться сказати щось типу: “Ну звісно, це ж не їжа вершків суспільства.” Але стримую себе, відповівши банально.

— Будь ласка.

— Які плани на вечір? — питає, після чого починає збирати посуд зі столу. Дивуюся: завжди думала, що такі, як він, звикли, що за ними прибирають інші.

— З якою метою цікавишся?

Розумію, що з його боку це всього лише прояв ввічливості, так би мовити, спроба підтримати розмову ні про що. Замість того, щоб відповісти щось нейтральне, тим самим зберегти формальну бесіду, ставлю незручне запитання.

— Не хочу виглядати поганим господарем, як не крути, ти моя гостя, а дозволити гості нудьгувати — не комільфо.

— Не пізно ти про правила гостинності згадав? Спочатку змусив самій пертися в маркет за продуктами, потім готувати вечерю, бо в домі з їжі тільки вода. Про вчора взагалі мовчу.

— Нуу, вважай, що я намагаюся виправити ситуацію. Краще пізно, ніж дуже пізно, — самовпевнено шкіриться, демонструючи ідеально рівні зуби. — То як, є плани на вечір? Якщо ні, можемо щось вигадати, — прозвучало якось надто двозначно, особливо якщо враховувати грайливий вираз обличчя, з яким Максим це запропонував.

— Звучить підозріло, — вдаю, що замислилася. — Якщо ти вирішив генеральне прибирання в якості розваги запропонувати, я пас.

— Блін, такий план зірвався, — підхоплює мій жарт хлопець. — Може, хоча б масаж? Таак, втомився.

Хапаю кухонний рушник — це перше, що трапилося під руку, і кидаю в нього з усієї дурі. Хлопець реагує блискавично: впевненим рухом перехоплює мою імпровізовану зброю. Після чого театрально хмурить брови, від чого його очі смішно звузилися.

— Ну, тримайся!

Гарчить, зриваючись з місця, змушуючи мене тікати. Біжу в сторону своєї тимчасової кімнати, волаючи, як скажена. Моє “а-а-а!” напевно чули сусіди на два поверхи нижче. Встигаю забігти до спальні і провернути ключ у замку, перш ніж Максим смикнув за ручку дверей.

— Відчини, бо гірше буде, — намагається, щоб голос звучав суворо, але приховати смішинку не виходить.

— Ага, вже! — викрикую захекано, відчуваючи, як кров збурює добряча порція адреналіну.

Я простояла біля дверей хвилини три, прислухаючись до звуків з коридору. Нічого, цілковита тиша. Про всяк випадок ще трохи чекаю, потім відчиняю двері і висовую голову. Все чисто, отже, можна виходити. Не встигаю зробити крок з кімнати, як мене лапають мертвою хваткою сильні чоловічі руки. Звідки він взявся? Проноситься в моїй голові зі швидкістю звуку. З усієї сили брикаюся, намагаючись звільнитися. Марно, навіть не послабив хватку. Навпаки, закинув мене, як мішок, собі на плече, міцно охопивши за стегна. Лупцюю кулаками по широкій спині зухвальця, не шкодуючи сили.

— Відпусти, придурок! — верещу, він у відповідь тільки давиться сміхом.

Долає відстань з коридору до вітальні кількома кроками і кидає мене на шкіряний диван. Підстрибую, як на батуті, здуваю з обличчя волосся, яке розтріпалося від такої активності. У вухах гепає пульс, в роті пересохло, ніби після пробіжки.

— От що буває з нечемними дівчиськами, — повчально-глузливим тоном заявляє нахаба.

— Я тобі зараз покажу...

Кидаюся в атаку, але Максим перехоплює мої руки своїми. Злегка штовхає, після чого обоє падаємо на диван, він навалюється на мене своїм масивним тілом. Мої руки тримає по боках від голови, не даючи пустити їх у хід. Я важко дихаю, не маючи змоги поворухнутися. Наші погляди зустрілися в німому протистоянні.

Відчуваю себе у пастці, мимовільно тону в глибині цих неймовірних сірих очей. Світ кудись зникає, звужується до чоловіка, який обпікає мою шкіру нерівним подихом. Несвідомо проводжу язиком по пересохлим губам, привернувши увагу Максима. Бачу, як в його очах спалахує вогонь.

— Не грай зі мною, мала, — хрипло каже мені на вухо, викликаючи дивний трепет.

Мій войовничий запал кудись зник, ніби й не збиралася хвилину тому за будь-яку ціну виграти цей нерівний бій. На мить забуваю про реальність, підкорившись відчуттям. Мені нестримно хочеться торкнутися його губ своїми.

На щастя, Максим вчасно зупиняється, і я не встигаю утнути дурницю. Він рвучко підхоплюється, простягає мені руку, пропонуючи допомогу. Ігнорую цей прояв галантності, дякувати Богу, поки сама спроможна підвестися. В мені бушує такий коктейль емоцій, що словами не передати. А цей негідник дозволяє собі шкіритися, блукаючи по мені нахабним поглядом.

— То як щодо планів на вечір?

— В мене на сьогоднішній вечір лише один план: декого придушити, — намагаюся говорити суворо, аби не видати справжніх емоцій.

Коли емоції трохи вщухли, між нами зав’язався нормальний діалог. Якщо чесно, ми ще жодного разу не розмовляли отак, як зараз. Без підколів, міряння характерами, просто спокійна бесіда по душах. Я зробила нам чай, і ми усілися, як діти, на підлозі, спершись спинами об диван.

Спочатку обговорили план на завтра, адже саме завтра приїжджають Емілія з Артуром. Потім перемкнулися на робочі моменти. Я ознайомила Максима з деякими деталями підготовки до ювілею. Він, у свою чергу, поскаржився на надмірну консервативність Марчука. Розповів, що вчора мусив цілий вихідний працювати, щоб підготуватися до сьогоднішньої наради, аби  переконати дядька змінити підхід до маркетингової політики.