Розділ 27

— Нормально? Чому я дізнаюся про все останньою? — ображено питає Аня. — Ульяна, твоя полюбе у курсі.

— Ань, ну що ти, як маленька. Уля в курсі, бо ми з нею живемо разом. У мене від вас обох немає таємниць.

— Ну, живете ви вже не разом...

— Кажу ж, це всього на кілька днів.

Так вийшло, що після весілля сестри ми з Анею не бачились. Зазвичай зустрічаємось частіше, але останнім часом стільки всього навалилося, що якось було не до посиденьок. Сьогодні вирішили пообідати разом, бо в мене якраз була зустріч недалеко від їхнього офісу.

Я коротко розповіла подрузі про перипетії останніх тижнів, чим викликала її здивування і образу. Підозрюю, що Аню зачепило не стільки те, що я не розповіла все раніше, як те, що Ульяна дізналася першою. Доля ревності завжди була присутня в нашому дружньому трикутнику, особливо з боку Ані. Вона з нас найбільш емоційна, для того щоб образитися, їй багато не треба.

— Ви що, прям юридично угоду завірили, чи так на чесному слові? — уточнює подруга, дивлячись на мене круглими від подиву очима.

— Все офіційно, — відкриваю на телефоні ПДФ-файл з копією угоди, показую Ані. — Максим наполіг, щоб все було оформлено належним чином.

— Очманіти можна!

— Ань, тільки ти ж розумієш, про це нікому, — про всяк випадок попереджую подругу.

— За кого ти мене маєш? — ображається знову. — Я, звісно, мовчатиму, але якщо інформація якось виповзе назовні, не заздрю тобі. Та ще сімейка, на твоєму місці я не зв’язувалась би з ними. Маргарита — баба стервозна, від неї будь-якої підлянки можна чекати. Та й Марчук, якщо дізнається, що ви водили його за ніс, може проблеми влаштувати такі, що мало не буде. Він твою кар’єру одним дзвінком може знищити, хіба це того варте?

— Так не нагнітай. Про нашу угоду майже нікому не відомо, тож не думаю, що хтось дізнається. Я, звісно, не в захваті від цієї ситуації, але вже пізно щось змінювати, — заспокоюю Аню, відпиваючи каву.

— Ну, дивись сама. І як тобі співмешкання з нашим красунчиком? — тон подруги раптом стає грайливим.

— Як, як — нудьга неймовірна. Рахую хвилини до закінчення цієї трагікомедії.

— Дивна ти щозвісно, купа дівчат верещали б від щастя, випади їм нагода пожити з цим ходячим сексом під одним дахом, — закочує очі.

— Я тебе прошу, звичайний тип, нічого особливого. Я з радістю уступила б комусь місце.

— Звичайний, — фиркає Аня. — Молодий красень, при баблі, з перспективами. Ти тіло його взагалі бачила? От твій Славко звичайний, а цей — сексуальна фантазія сотень жінок.

— Ти що, запала на нього? — мене трохи дивує запал, з яким подруга відстоює неперевершеність Вітрового.

— Я всього лише об’єктивна, на відміну від тебе, — з нотками роздратування кидає Аня. — Максим, звісно, сексі, я не відмовилася б позависати з таким, але там стільки проблем собі на голову набереш. Тому я з ним зв’язуватися не стала б і тобі не раджу.

— Та я й не маю на нього ніяких планів, у нас чисто ділові стосунки, — пояснюю, намагаючись приховати роздратування. Я вже разів десять сказала, що нас з Максимом пов’язує тільки спільна справа.

— Ну, дивись, будь обережна.

Якщо чесно, мене трохи здивувала реакція Ані. Від кого, від кого, а від неї нотацій точно не чекала. Розумію, подруга хвилюється за мене, але ж вона сама не раз вплутувалася в різні історії. І завжди ставилася до цього як до пригоди. Навіть одного разу завела інтрижку з одруженим власником мережі супермаркетів. Добре, що тоді все швидко припинилося, але ж це було не менш ризиковано, ніж те, що зараз роблю я. Аня в нас — майстер спонтанних рішень, продиктованих емоціями чи бажаннями. Її життєве кредо: живемо один раз. А тут раптом мені стільки застережень.

Дорогою до дому, тобто до дому Максима, я заскочила в супермаркет. Він як хоче, а я не збираюся жити в домі з пустим холодильником. Тим паче, що вже завтра приїде сестра з Артуром, їх точно здивує, що в домі немає їжі, жодної. Може, якщо буде час і настрій, завтра сама приготую для нас вечерю. Не скажу, що я відмінний кухар чи маю особливу любов до куховарства, але дещо таки вмію. Ну, це й не дивно, з огляду на те, що з сімнадцяти мешкаю сама, точніше без батьків, а в бідних студентів зайвих грошей на ресторани і доставки нема. На одній яєчні, макаронах і смаженій картоплі далеко не підеш. Тож довелося дечому навчитися.

В маркеті швидко купую все необхідне, без фанатизму, бо у холодильника Максима з несподіванки зупиниться мотор. А воно мені треба? Не вистачало ще ремонт оплачувати. Ставлю пакети в багажник своєї крихітки і їду нарешті додому.

Опинившись в квартирі, розумію, Макса вдома ще нема. Добре, що він дав мені ключ від квартири, бо інакше як дурепа чекала б, поки приїде. Швидко ставлю продукти в холодильник. Після чого, скориставшись відсутністю Максима, йду в душ, бо чомусь, коли він вдома, мені якось незручно це робити.

Мабуть, це дурно, але вчора, коли я опинилася у ванній кімнаті, мені чомусь весь час здавалося, що Максим може от-от увійти. Ну, знаєте, як у фільмах: герой випадково заходить у ванну до героїні в самий неподходящий момент. Я навіть декілька разів перевірила, чи добре зачинені двері. Маячня.

Щоб чимось себе зайняти, вирішую, поки нема Вітрового, приготувати щось на швидкоруч. Гречка і легкий овочевий салат, як на мене, ідеальний варіант. Швидко, смачно, поживно.