Розділ 25

Максим
— Хух! Нарешті ця дурнувата вистава закінчилася, — втомлено зітхає Дана, як тільки ми сідаємо в машину.  

— Ти молодець, непогано тримала удар, — відчуваю необхідність похвалити її за витримку.  

— Непогано? Та я цілий вечір самотужки відбивала нападки цих зміюк! — обурюється дівчина.  

— Е-е, це взагалі-то моя мати.  

— Угу, не заздрю я твоїй справжній дівчині... Майбутній, маю на увазі. Якщо вона їй такий самий теплий прийом влаштує. А ця твоя Крістіна, це ж звідки в такій милій зовні дівчині стільки жовчі?  

— Вона не завжди така. Кріс загалом непогана, просто сьогодні була ситуація нетипова. Її можна зрозуміти, адже твоя поява була для неї несподіванкою, — намагаюся знайти виправдання поведінці Крістіни, не стільки для Дани, скільки для себе.  

— Бідолаашна!  Тільки як свинтус з нею обійшовся ти, а відігрувалася вона чомусь на мені. Благородно, чи не так? Не виношу таких лицемірних людей.  

Мушу визнати, Дана права. Сама вона накинулася б, як дика кішка, на винуватця своїх бід, якщо потрібно, видряпала б очі. Але атакувати ні в чому не винну людину не стала б.  

Даніелу як завгодно можна називати: неврівноваженою, дикою, агресивною. Але точно не підлою.  

— До речі, дарма ти сказала, що ми живемо разом, — переводжу погляд з дороги на дівчину і помічаю тінь здивування на її обличчі. — Доведеться тобі тепер переїхати до мене.  

Дана скептично витріщає на мене очі, так ніби щойно почула найбільшу нісенітницю в своєму житті.  

— Може, мені тобі ще дитину народити?  

— Я, між іншим, серйозно. Мама, на відміну від дядька, не надто нам повірила. А ти, ляпнувши, що ми ніби/!то живемо разом, дала їй можливість підтвердити свої підозри. Тому вона неодмінно найближчим часом під якимось приводом навідається, щоб все перевірити, — намагаюся спокійно пояснити доцільність такого кроку.  

— Тобто це я винна? — роздратовано кидається на мене дівчина.  

— Я тебе не звинувачую, просто намагаюся пояснити. Чого, власне, ти закипаєш? Наступного тижня тобі і так доведеться пожити кілька днів у мене через Емілію з Артуром. Яка різниця, поживеш трохи більше. Може, це й на краще. Встигнеш в квартирі освоїтися. Буде якось дивно, якщо господиня не знає, де на кухні лежить сіль.  

У відповідь Дана мовчить, мабуть, обдумує мої слова. Те, що вона не знає, що відповісти, трохи незвично. Зазвичай у цієї фурії на все є що сказати. Чого-чого, а гостроти її язичку не позичати. Сьогодні вона в чергове це довела.  

— Твоя маман може будь-коли прийти з перевіркою, що мені тепер в тебе посилитися до кінця цієї вистави?  

— В цьому немає необхідності. Впевнений, мама заявиться найближчими днями. Якщо побачить, що ми дійсно живемо разом, їй вистачить.  

— Не розумію, нащо тобі їй брехати? Це ж для Марчука вистава. Мати з тобою в одному човні, тож який сенс прикидатися перед нею? — із щирим нерозумінням питає дівчина.  

В її словах, звісно, є логіка. Та є одне "але". Мама вирішила скористатися ситуацією і звести мене з Кріс, чого категорично не хочу я. Сім’я Крістіни не остання в місті, і мама давно прагне з ними породичатися. Знаю, вона так просто не відступить, всіляко тиснутиме на мене, ще й саму Крістіну підключить. Тому краще хай  вважає, що в мене вже є дівчина. Хоч для мами це не надто вагомий аргумент, та все ж. Немаю зараз ні сил, ні часу, ні тим паче бажання відбиватися від непроханих наречених. Потрібно розібратися із проблемами більш важливими і нагальними.  

— Чим більше людей знає правду, тим вищий ризик проколотися, — відповідаю перше, що спало на думку, бо відкривати душу мені не хочеться. Та й не в тих ми стосунках, щоб ділитися сокровенним.  

— А мені здається, ти даремно все ускладнюєш, — не вгамовується дівчина, розумію, зараз підуть аргументи.  

— Ти просто погано знаєш мою матір. Вона не любить, коли щось йде не за її планом.  

— Знайома ситуація. У наших мам багато спільного, — зітхає дівчина.  

— Думаю, буде краще, якщо зараз поїдемо до мене.  

— Зараз? Для чого такий поспіх? Думаєш, твоя матуся погоню за нами влаштувала? — іронічно питає Дана. — Ні, мені потрібно додому речі якісь взяти, подругу попередити.  

— Добре. Тоді я завтра тебе заберу, — не хочу сперечатися зайвий раз. Та й у словах дівчини є логіка. Сьогодні мама точно не прийде, тож ми нічим не ризикуємо.  

Далі їдемо мовчки, нічна траса порожня, тож можна трохи притортти.  Час від часу кидаю погляд на Дану, не можу втриматися. Виглядає втомленою. Відкинула голову на спинку сидіння і дивиться кудись через бокове скло. Зараз вона здається мені такою тендітною, беззахисною, вразливою. З’явилося враження, що весь її бойовий запал — всього лише маска, за якою ховається ніжна дівчинка. Від такого порівняння в мене мимоволі на обличчі з’являється посмішка.  

Чим більше часу проводжу з Даною, тим більш помилковим мені здається перше враження про неї. Дивуюся, як я, досвідчений поціновувач жіночої вроди, міг не помітити привабливості цієї дівчини. Невже серйозно вважав її непримітною? Як я тоді сказав: “не жіночна”? В такому разі чому не можу втриматися і постійно кидаю на неї погляд?