Розділ 23

До заміського будинку Вітрової ми дісталися швидко. Можна вважати, нам пощастило, оскільки вдалося не застрягти в заторі.  
Протягом поїздки тривога в середині мене наростала ледь не в геометричній прогресії. Це й не дивно, з огляду на те, що розраховувати на дружній прийом не доводиться.  
Матір Максима я бачила одного разу, й то мимохідь. Та все ж встигла зрозуміти, що жінка вона не проста. До того ж мені хочеться гідно виглядати в очах Марчука. Боюся, як би він наш з Максимом типу роман не сприйняв як конфлікт професійних інтересів. Бо для цього в нього є всі підстави. Боже, коли закінчиться цей театр абсурду? Може, Вітровий не так вже й помилявся, припустивши, що колись нам доведеться і весілля фальшиве зіграти. А потім що? Дітей фальшивих заведемо? І жили вони довго і фальшиво, поки правда не розлучила їх.  

— Готова? — звертається до мене Максим, після того як ми заїхали у двір.  
— Якщо скажу ні, відвезеш назад? — маскую хвилювання сарказмом.  
— Навіть якщо хочеш сказати ні, не зробиш цього. Не в твоєму характері відступати. Мені здається, ти швидше в клітку до тигра полізеш, ніж визнаєш слабкість, — ухиляється хлопець.  

У відповідь мені хочеться по-дитячому показати  язика. Відколи це він в психологи записався? Але все ж опановую себе і мовчки виходжу з авто. Максим робить те ж саме. Після чого підходить ближче, нахиляється до мене і напівпошепки каже на вухо:  
— Все буде ок.  

Його подих торкається шкіри, викликаючи мурашки. Чому я завжди так гостро реагую на близькість цього чоловіка? Максим ловить мій дещо збентежений погляд виразними сірими очима, від чого почуття ніяковості тільки посилюється.  
— Ходімо, — переводить погляд з мене на вхідні двері.  

Всередині дім виявився не менш привабливим, ніж зовні. Дорогий, імовірно, дизайнерський ремонт привертає увагу. Хоч роздивлятися інтер’єр часу особливо немає, та й не до цього мені зараз.  
Слідую за Максимом із калатхаючим серцем. Хоч би все пройшло добре. Ми заходимо у простору вітальню, привернувши увагу своєю появою.  
В кімнаті на кілька секунд запала гнітюча тиша. Погляди присутніх спрямовані на нас. Вони, м’яко кажучи, здивовані.  
— Всім привіт, — перериває мовчання Максим. — Вибачте за запізнення, затори.  
— Доброго вечора, — вітаюся, максимально ввічливим тоном.  
— Доброго, — киває у відповідь Олег Петрович, не зводячи з нас прискіпливого погляду.  
— Знайомтесь, це Даніела, моя дівчина, — Максим злегка обіймає мене за талію, ніби підтверджуючи сказане. — З дядьком ти знайома. Це моя мама, Маргарита Брониславівна, а це Крістіна, друг сім’ї.

Я ловлю на собі злісний погляд Вітрової перш ніж вона звернулася до Максима.  
— Он як? Чому ж ти не попередив, що приїдеш не сам? — холодним тоном кидає претензії сину.  
— Максим хотів зробити сюрприз, — втручаюся, сподіваючись дещо зняти напругу.  

Я не сподівалася, що мене тут з розпростертими обіймами зустрінуть, але й такої відвертої ворожості не чекала. Мати Максима, хоч трохи опанувавши свою лють, поводилась зі мною вкрай холодно. Тоді як ефектна білявка пропалювала поглядом, сповненим ненависті. Єдина людина, яка сприйняла новину про наші з Максимом стосунки з позитивом, — Олег Петрович.  
— Я радий за вас. Максиму час замислитися про майбутнє.  Як не крути, а в житті головне стабільність. 

— Ти як завжди правий, — киває Максим. 
— І давно ви разом? У Макса зазвичай романів багато, правда, всі вони швидкоплинні. Боюся, він не завжди встигає ім’я чергової обраниці запам’ятати, — звертається до мене Крістіна намагаючись уколоти.  
— Це в минулому. Коли зустрічаєш свою людину, все змінюється, — відповідаю, зустрівшись з нею поглядом.  
— Всі наївно в це вірять, — зневажливо хмикає дівчина.  

Наступні півгодини до нас з Максимом чіпляються з різними запитаннями. Почуваюся як на іспиті, який в жодному разі не можна завалити. І якщо Маргарита дещо заспокоїлась, хоч очевидно, витівка сина їй не до душі, Крістіна постійно намагається підколоти, знецінити, висміяти.  
Але мене так просто голими руками не візьмеш. Її відверта неприязнь викликала в мені почуття азарту. Я за будь-яку ціну прагну переграти це пихате створіння. Добре, що Максим підхопив мою гру. Хто б міг подумати, але з нас вийшов непоганий тандем.