Розділ 22

“Я згодна на твою пропозицію, але в мене є умови.” Набираю текст і швидко, не даючи собі часу на сумніви, натискаю “надіслати”.

Хух, не знаю, що вийде з чергової авантюри, на яку я зараз підписуюся. Але як там каже народна мудрість: “Згорів сарай...”

Хвилина, дві, п’ять... Нічого, навіть не прочитав. Я маніакально заглядаю в месенджер в очікуванні відповіді.

Через півгодини, під натиском сумнівів, вирішую видалити повідомлення, поки не пізно. Відкриваю чат з Вітровим і розумію — ПІЗНО.

“Супер.” Прилітає мені у відповідь. Бачу, що Максим набирає нове повідомлення. Отже, вирішено, позаду прірва, відступати нема куди. “Давай разом пообідаємо і все обговоримо.”

“Ок, за годину в кав’ярні біля офісу.” Відписую, після чого відставляю телефон і повертаюся нарешті до роботи.

— Я готовий почути твої умови. Сподіваюся, вони реалістичні, — починає розмову Максим, як тільки офіціантка прийняла в нас замовлення.

— Цілком. Я згодна зіграти роль твоєї дівчини перед Марчуком, а ти знову вдаш мого хлопця перед Емілією і Артуром.

— Знову? Слухай, такими темпами нам доведеться фальшиве весілля зіграти, — з сарказмом зауважує хлопець, вигнувши одну брову.

— Боже збав, мій акторський потенціал має межі. То як, влаштовує тебе такий варіант? — цікавлюся, не зводячи з нього погляду.

— Ти хочеш, щоб ми знову поїхали до твоїх батьків? Нащо цього разу? — на обличчі Максима щире здивування.

— Нікуди їхати не доведеться. Вони самі наступного тижня приїздять до Києва і хочуть зупинитися у НАС.

У відповідь Максим запитально зводить брови. На його обличчі суміш здивування і насмішки. Не чекаючи, поки він якось прокоментує почуте, додаю:

— Не треба було вихвалятися, що ми живемо разом. Сам винен.

— Серйозно? Тобі нагадати, чия це була ідея? — огризається Вітровий, видно, мої звинувачення його зачепили.

— Добре, забули. Повернемося до справ насущних. Я так і не зрозуміла, ти згоден чи ні?

— Згоден, вибір у мене не великий, — робить паузу, бо офіціантка приносить наше замовлення. — Часу мало, мама завтра влаштовує сімейну вечерю, там ми і оголосимо про стосунки.

— Як, вже завтра!? — вигукую від несподіванки.

— Кажу ж, часу мало. Але я в цьому проблеми не бачу. У нас непогано виходить грати на публіці.

Наступні хвилин двадцять Максим вводив мене в курс справи. Він попередив, що з його мамою буде не просто. Також хлопець повідомив, що на вечері буде якась Христина, яка мала зіграти роль, яку Максим чомусь довірив мені.

Ми узгодили легенду для його сімейки, яка виглядає досить реалістично. У якості бонусу Вітровий запропонував мені укласти письмову угоду, згідно з якою я отримаю грошову компенсацію. Спочатку я відкинула таку пропозицію, але Максим наполіг, зауваживши, що так буде справедливо. Що ж, якщо він так вважає, нехай, гроші зайві не бувають.

Єдине питання, яке залишилося без відповіді, — термін угоди. Максим запевнив, що спробує якнайшвидше владнати справу, але все залежатиме від обставин.

— Слухай, я одне не можу зрозуміти. Нащо тобі я, якщо мати вже знайшла кандидатуру на цю роль? — дивлюся на хлопця, відкинувшись на спинку стільця. — Розумію, зі мною мало хто зрівняється, та все ж.

Кілька секунд Максим уважно роздивляється мене. По виразу обличчя неможливо сказати, про що він зараз думає.

— Все просто. Крістіна не та дівчина, яка погодиться вдавати стосунки.

— Он як? Виходить, ця Крістіна має на тебе плани... — протягую задумливо, намагаючись ідентифікувати свої відчуття.

— Типу того, — киває у відповідь Максим, він явно не хоче вдаватися в деталі.

— Цікаво. Тобі її не шкода? Дівчина розраховує на якісь почуття з твого боку, а ти притягнеш з собою іншу. Принизиш її при всіх. — Я уявила себе на місці цієї Крістіни, і якщо чесно, нічого хорошого.

— Можливо, але давати їй марні надії ще жорстокіше. Я міг би просто використати її, але, хоч ти впевнена в зворотному, я не люблю грати чужими почуттями, — відповідає Максим, впевнено дивлячись мені в очі.

— В це складно повірити. Людина, яка на раз-два закладається на іншу людину, навряд чи переймається чужими почуттями. — Я кажу це не для того, щоб його вколоти, а радше, щоб переконати саму себе.

Ми ще трохи поговорили, після чого розійшлися, домовившись зранку зідзвонитися.